Кайла Броді-Тернер - Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер

–Я не можу навіть передати, як розчарована.

–Шукала бійки й засмутилася? – важко піднімаючись, запитав він.

–Так навіть краще. Я зможу просто вбити тебе.

Холод прокотився будинком і Брок озирнувся, іній поблискував на стінах.

–Назад! – пронизливо крикнула Ельга, ставши між ними, вона закрила собою Брока.

–О, ну треба ж! – плеснула в долоні Старла, – Ти ув'язнила його в часі, а тепер скучила? Або хочеш убити його раніше за мене?

–Не підходь до нього! – крикнула Ельга і гостра піка виросла з підлоги, зіштовхнувши Старлу на три кроки назад.

–Що це? – примружилася сирена, дивлячись на Верховну Королеву, – Заборонене кохання? А як же Ельгорт?

–Не кажи того, чого не розумієш. – відповів Брок, заперечно хитаючи головою.

–А що тут розуміти? Верхо–о–о–овна Королеве–е–ва звихнулася.– кривляючись відповіла Старла. –Хто взагалі сказав, що ти Верховна Королева? І тепер ти рятуєш убивцю свого зятя і брата, і казна–кого ще... ех! – вона скривилася. – Яка вульгарність!

Ельга зіштовхнула її з ніг і з силою вдарила в живіт морозним вихором. Старла закашлялася.

–Ельго, не треба.– благав Брок.

–Вона вб'є тебе! – кричала Ельга.

–І нехай. Я не зможу жити в цьому світі, після всього, що зробив.– хитав головою він.

–Темрява завжди відступає перед світлом. – відповіла Ельга. – У це я вірю!

Брок нервово ковтнув, Ельга трохи змінила слова, залишивши сенс. Ці слова відгукнулися в його серці й тепер здавалися сильнішими за першу істину, сказану колись дуже давно Арланою.

–Все буде добре, Ельго. – взявши її за руку, сказав Брок.– Залиш нас. Зі мною все буде гаразд.

Ельга перевела на нього погляд, Айріал кивнув.

–Ти впевнений? –сумнівалася вона.

–Так.

–Я прийду до тебе за годину.– замислившись, відповіла вона.– Якщо ти будеш поранений – я вб'ю її.

–Око за око.– підморгнув їй Брок.

–Ще б пак!– пирхнула Ельга, знову зітхнувши морозом на сирену перед відходом, а потім зникла за туманом. Старла важко підповзла до стільця, закашлюючись. Її голос сів. Вона вилізла на стілець і сіла, тримаючись рукою за шию. Брок сів на диван навпроти неї.

–Прийшла вбити – вбивай.– відповів він.

–Для початку поговоримо. У тебе непогана охорона.– прокашлявшись, промовила Старла.

–Що ти хочеш знати? – стомлено запитав він.

–Ти вбивав людей. Навіщо? – вимагала відповіді сирена.

–Коли померла моя любов, я довгі роки шукав спосіб повернути її до життя. Відвідав Верхнесферу, але не знайшов нічого путнього в Ковені, звертався по допомогу до стародавніх магів, але ніхто не міг допомогти мені. Тоді я звернувся до найтемнішої з магій, відвідав клан Кігтя і знайшов талмуд стародавньою мовою, який розгадував не один рік. Весь цей час моя Арлана була запечатана в чарах, що зберігали її тіло і душу. Тоді я і вичитав, що для ритуалу мені потрібне здорове любляче серце.

–І ти знаходив закоханих людей і вбивав їх. – закінчила Старла.

–Ніхто не підходив. Арлана не прийшла до тями.

–У чому ж справа? Неправильне тлумачення? – саркастично кинула Старла.

–Так. Саме так. –серйозно відповів він.– Серце має щиро любити Арлану.

–Вирізав би своє.– хмикнула вона.

–Тут–то й заковика. Арлана померла, рятуючи мене. Значить сумлінно віддала своє серце в обмін на моє, я не підійду, цю жертву вона не прийме. А крім мене, у неї нікого не було. Усвідомив я свою помилку запізно. Занадто багатьох я встиг погубити.

–Мене вражає, що такого, як ти, хтось міг полюбити. – з огидою сказала Старла.

–Мене, уяви теж.–огризнувся він, блиснувши очима.– Але я не завжди був таким. Я зустрів її в лісі, недалеко від місця, де ми розбили табір. Я і мої соратники, ми були дітьми сирен. Покинутими або одним батьком, або обома, і знали, що їм немає віри. Я виховувався мамою, вона була магом, і я ніколи не бажав вважати себе сиреною, навіть наполовину. Арлана відрізнялася від усіх нас. Вона єдина хотіла не викорінити в собі шлях до королівства сердець, а відшукати його і познайомитися з його мешканцями. Вона хотіла знайти батьків. Але сирени сердець чудовиська, які вбили всіх покинутих дітей і Арлану.

–Говори за себе. – хмикнула вона.

–Я говорю за тих, хто вбив моїх друзів. – роздратовано сказав Айріал. – Вони були дітьми. Їхніми дітьми, вигнаними в суворий світ. А вони виключили їх, і коли ті повернулися в, здавалося б, свій дім – безжально повбивали. Маги були людянішими до нас, приймаючи і люблячи. Сирени скористалися їхніми розумами. Моя мати навмисно покинула цикл, не змогла жити без того виродка, який покинув нас. Роберт і Роуз потрапили в людську сім'ю, їхніх батьків зводив з розуму той поклик, що виходив із них, і ті втратили розум. Ми ніде ніколи не будемо своїми, Старло.

Старла задумалася, її переповнювали ті ж відчуття. Але в Місті Сердець їй було спокійно й вільно. Чому ж він не зміг там перебувати?