Джон Сіммонс Барт - Баришник дур-зіллям, Джон Сіммонс Барт

— Та в тому-то й уся справа, — відказав Берлінґейм. — Те, що зберігає бондар, — це зовсім не історія Сміта, а частина «Особистого діяріуша сера Генрі Берлінґейма», у якому розповідається про приключку Сміта з Покахонтас. І якраз його першу частину ти й прочитав на шляху до Плімута. Ти розумієш, яку подвійну важливість має ця новина?

— Як я розумію, це означає, що твої пошуки були марними, якщо тільки в Меріленді немає більше Смітів, яким можна було б погрожувати кастрацією.

Берлінґейм розсміявся.

— Ти й не уявляєш, наскільки влучні твої слова! Але так, це один з висновків: як я зрозумів, Смітова історія закінчується на тому місці, яке ми прочитали останнім; решта ж або втрачена, або так ніколи й не була написана, й ім'я сера Генрі більше не з'являється в жодних записах. Коли я про це довідався, то довелося визнати, що мої пошуки зазнали невдачі, я втратив усіляку надію з'ясувати, хто я, і довести своє походження, і тому поклав собі сам, так би мовити, ззовні створити свою особистість. Я звернувся до полковника Генрі Лоу з Телботу, якого декілька років тому врятував від піратів Тома Паунда, і, пояснивши йому, хто я насправді, домігся того, щоб тепер уже він порятував моє життя, усиновивши мене. Отак і народився Нік Лоу: з нічого і без жодних пологових мук.

— Мушу визнати, що я не дуже розумію, навіщо це було потрібно, — мовив Ебенезер, — і ще менше розумію, як це могло б врятувати тобі життя. Але Бог відає, що це не перший твій загадковий вчинок.

— Якщо ти думаєш, що він загадковий, то поміркуй знову добряче над тим, що бондар зберігає не Смітову історію, а «Особистий діяріуш» сера Генрі. Пригадуєш, як я натрапив на першу частину діярія? Це трапилося тоді, коли я викрав у Англії листи Куда у його посильного Бена Ріко! «Особистий діяріуш» був власністю Джона Куда, а не Балтимора!

Попри те що Ебенезер не бажав виказувати особливий інтерес до справ Берлінґейма, він усе ж таки не зміг приховати цікавості до цього викриття.

— Спочатку, після того, що я довідався від Бена Сперданса, — вів далі Берлінґейм, — мені не здавалося надто вже дивним те, що Куд зважився довірити Біллу Сміту ці папери, адже Сміт є головним помічником капітана Мітчелла на східному узбережжі. Але що більше я над тим розмірковував, то мутнішою мені видавалася ця справа: чому ім'я бондаря було в тому переліку, який я отримав від Балтимора, якщо він з компанії Куда? І як пояснити цей дивовижний збіг обставин, що Куд, так само, як і Балтимор, довірив свої папери людям з однаковим прізвищем Сміт? Не минуло і декількох днів від твого одруження, як я спробував заговорити про цю справу зі Спердансом у корчмі в Кембриджі й для початку довідався, що Куд насправді ніколи не давав ніяких паперів Сміту — бондар давно вже викрав їх у Бена Сперданса. Саме Сперданс є заступником Куда, а на підставі того, що йому потрапила до рук така здобич, Білл Сміт став помічником Балтимора; насправді саме цей переворот і призвів до того, що Балтимор поклав розділити свої дорогоцінні Протоколи навпіл, а не на три частини, як ми вважали, і довірити їх зберігання двом своїм іншим приятелям, що мають прізвище Сміт. Він має схильність до таких театральних жестів, і цей крок дорого йому обійшовся.

— Тож Сміт є людиною Балтимора, а Сперданс — людиною Куда? — недовірливо поцікавився Ебенезер. — Але як так може бути, коли один з них затятий лиходій, а інший, попри свою вдачу, чесна людина? І як так сталося, що агент Балтимора промишляє хвойдами й опієм для капітана Мітчелла, тобто для самого Куда? Гай-гай, я так гадаю, що вигода, міркування практичного характеру, а не правда, є основою ткання цієї оповідки, а хитрощі — її пітканням, і все це ти сплітаєш човником інтриги на ткацькому верстаті моєї колишньої легковірності! Коротше кажучи, це зіткано із клаптиків в одну тканину так, що навіть я бачу, що воно не тримається купи. Увесь цей крам зітканий із протиріч.

— Достоту, так воно і є, — визнав Берлінґейм, — якщо підходити до цього з тими припущеннями, якими ми обоє керувалися. Але ми неначе той шведський мореплавець, якого я колись знавав у Барселоні, що вигадав хитромудрий спосіб обраховувати довготу за допомоги зірок і був напрочуд точним у всіх питаннях, окрім одного: до самої смерті він не міг запам'ятати, чи то Антарес розташований у сузір'ї Скорпіона, а Арктур — у сузір’ї Волопаса, чи навпаки. Наслідком цього стало те, що він обрахував свою довготу за Антаресом, узявши азимут, що виміряв за Арктуром, і наскочив своїм кораблем на Ґудвінову мілину! Кажучи простіше, мені було відомо, що Мітчелл має підтримку якоїсь могутньої сили ззовні, мотиви якої набагато зловісніші, аніж простий прибуток, і оскільки це порочна торгівля, я спочатку зробив висновок, що за всім цим криється Куд. І лише коли постала ця справа зі Спердансом і Біллом Смітом, мені стало спадати на думку, що можуть існувати й інші можливості…

Ебенезер, який допіру сидів, втомлено зсутулившись у своєму кріслі, тепер випростався.

— І, звісно, тепер ти збираєшся мені сказати, що Балтимор замішаний у цій торгівлі Мітчелла!

Берлінґейм цілком серйозно кивнув.

— Він не тільки замішаний у ній, Ебене: він є її серцем, мізками й руками! Його задум, не більше й не менше, полягає в тому, щоб, удавшись до опію, підірвати позиції англійців в Америці, а міста дружніх нам дикунів знесилити за допомогою пранців, так що завдяки цьому декілька урядів небавом підпадуть під владу французів і «нагих індіян» мсьє Кастена. Після цього Папа пообіцяв втрутитися в цю справу й об'єднати колонії в одне велике римо-католицьке королівство, і Балтимора у нагороду за його заслуги за живоття буде короновано імператором Америки, а після смерті він стане католицьким святим!

— Але ж це нісенітниця! — заперечив Ебенезер.

Берлінґейм стиснув плечима.

— Що за Мітчеллом стоїть Балтимор, я певен, і якщо подивитися на це крізь збільшувані скельця цього знання, то вся історія Провінції постає в дещо іншому світлі: хтозна, може, старий Вільям Клейборн був героєм разом із Пенном, губернатором Фендаллом та іншими, а