Брендон Сандерсон - Слова променистого ордену, Брендон Сандерсон

Давім замугикав у Ритмі занепокоєння:

— Ешонай, Зулн представляє минуле. Не говори про неї такого.

— Минуле пішло в небуття.

Абронай завторував Давімові, налаштувавшись на той самий Ритм:

— Мабуть, нам варто подумати ще. Ешонай, ти… говориш не так, як колись. Я не усвідомлював усієї серйозності змін у тобі.

Командувачка налаштувалася на Ритм люті — один із новонабутих. Вона тамувала цю пісню в собі, але та просто рвалася з неї. Ну й перестрахувальники, ну й слабаки! Через них її народ загине.

— Зберімося сьогодні на повторне засідання, а доти поміркуймо, — промовив Давім. — Ешонай, якщо ти не проти, я б тим часом побесідував з тобою наодинці.

— Так, звісно.

Присутні повставали зі своїх місць на вершині вежі. Решта членів П’ятірки по одному спускалися, а командувачка підступила до краю шпиля й поглянула вниз. Він був надто високий, щоб зістрибнути — навіть у Збруї. Але як же їй кортіло спробувати!

Скидалося на те, що в очікуванні на рішення ареопагу довкола підніжжя вежі зібралося все населення міста. Протягом тижнів, які минули від трансформації Ешонай, розмови про те, що сталося з нею — а потім і з рештою — вселили в мешканців суміш тривоги й надії. Багато хто приходив до командувачки благати такої подоби й собі — бо розумів, які перспективи це відкриває.

— Вони не погодяться, — озвалася ззаду Венлі, коли решта спустилися. Вона сказала це в Ритмі злості — одному з новонабутих. — Ешонай, ти говорила з ними надто агресивно.

— Давім на нашому боці, — заперечила сестра в Ритмі впевненості. — Та й Чіві можна переконати.

— Цього не досить. Якщо П’ятірка не дійде консенсусу…

— Не хвилюйся.

— Наш народ має прибрати цю подобу, — промовила Венлі. — Ешонай, це неминуче.

Та мимоволі налаштувалася на нову версію Ритму зчудування… Насмішка, ось що це було.

Ешонай обернулася до сестри.

— Ти все знала, еге ж? Тобі було достеменно відомо, на кого перетворить мене ця подоба. Ти знала це ще до того, як прибрала її сама.

— Я… так.

Ешонай схопила Венлі за барки й, притягнувши за мантію, не давала сестрі вирватись. У Сколкозбруї це було легко, хоча Венлі пручалася сильніше, ніж мала б, а її руками та обличчям пробіг невеличкий спалах червоної блискавки. Командувачка не звикла, щоб її вчена сестра була така сильна.

— Ти могла нас знищити, — сказала Ешонай. — Що, якби ця подоба наробила нам біди?

Крики. В її голові. Венлі всміхнулася.

— Як ти її відкрила? — зажадала відповіді Ешонай. — У піснях про неї не співають. За цим стоїть щось іще.

Венлі мовчала. А відтак глянула сестрі у вічі й промугикала в Ритмі впевненості:

— Ми маємо забезпечити, щоб П’ятірка ухвалила цей план. Якщо ми прагнемо вижити й перемогти ворогів, то маємо прибрати цю подобу — всі поголовно. Ми зобов’язані прикликати цю бурю. Ешонай, вона… чекала. Чекала і ярилася.

— Про це я подбаю, — пообіцяла сестра, відпускаючи Венлі. — А ти зможеш назбирати досить спренів, щоб трансформувати всіх слухачів?

— Мій персонал працює над цим останні три тижні. За дві заключні великобурі перед затишшям ми будемо готові трансформувати тисячі й тисячі.

— Добре.

Ешонай рушила сходами донизу.

— Сестро? — окликнула її Венлі. — Ти щось затіваєш — але що? Як ти збираєшся переконати П’ятірку?

Та мовчки спускалася сходами. Збруя додавала стільки сили й рівноваги, що триматися за поручень — запобіжний ланцюг — їй було ні до чого. Досягнувши підніжжя, де промовляли до натовпу решта членів П’ятірки, вона спинилася недалеко від них і, височіючи над юрбою, набрала повні груди повітря.

А відтак якомога гучніше оголосила:

— За два дні я поведу всіх охочих під бурю, де вони отримають нову подобу.

Натовп принишк, мугикання стихло.

— П’ятірка відмовляє вам у цьому праві, — проревіла Ешонай, — бо не хоче, щоб ви мали цю подобу сили. Вони налякані, мов крєм’ячки, які ховаються в розщелинах. Але заборонити вам — не в їхній владі! Право обирати для себе подобу має кожен слухач.

Вона здійняла руки вгору й, мугикаючи в Ритмі рішучості, прикликала бурю.

Крихітну — просто струминку, як порівняти з тим, що чекало попереду. Буря ярилася між долонями ураганом і блискавкою. Мініатюрна стихія в пригорщі — світло, шал і смерч. Цю енергію не використовували вже багато століть, а тому — наче перегачена ріка — вона нетерпляче чекала на вивільнення.

Буря сильнішала, смикаючи її одяг і кружляючи вихором, спалахувала червоними блискавицями, клубочилася темною імлою. Але зрештою стихла. По всьому натовпу зачувся спів у Ритмі благоговіння — не мугикання, а повноцінні пісні. Юрбу захльостували емоції.

— За допомогою цієї сили ми знищимо алеті й захистимо наш народ, — заявила командувачка. — Я бачу ваш відчай. Чую ваш спів у Ритмі скорботи. Але все може стати інакше! Рушайте зі мною під бурю. Долучитися до мене — ваше право, ваш обов’язок.

Зі сходів позаду в Ритмі напруги замугикала Венлі:

— Ешонай, так ти розколеш наші лави. Це надто різко, надто несподівано!

— Це спрацює, — відказала Ешонай у Ритмі впевненості. — Ти не знаєш їх так добре, як я.

Знизу на неї люто позиркували решта членів П’ятірки — з таким виглядом, наче їх зрадили — хоча які пісні вони співали, Ешонай не чула.

Вона пройшла до підніжжя шпиля й проштовхалася крізь юрбу, де до неї долучалися солдати в буремній подобі. Слухачі давали їй дорогу, нерідко мугикаючи в Ритмі занепокоєння. Більшість присутніх були трударі або спритники. Воно й не дивно — адже воєнна подоба робила тебе надто прагматичним, щоб стояти й витріщатися.

Разом зі своїми буремними воїнами Ешонай залишила центральну площу міста. Венлі ув’язалася за ними, але сестра на неї не зважала. Зрештою командувачка підійшла до казарм із підвітряного боку Нарака — великої групи будівель, зведених так, щоб утворювати монолітне солдатське поселення. Ночувати там від воїнів не вимагали, але багато хто саме так і чинив.

На військовому плацу за одне плато звідти кипіла діяльність: було чути, як солдати відточують свої навички або, ймовірніше, муштрують новотрансформованих рекрутів. А другий підрозділ (у кількості ста двадцяти восьми бійців) пильнував, чи не висуваються на серединні плато люди. Рівнини прочісували бойові тандеми розвідників: командувачка відрядила їх на це завдання невдовзі після набуття нової подоби, бо вже тоді розуміла потребу змінити перебіг цієї кампанії. Ешонай хотіла мати кожну дещицю можливих відомостей про алеті та їхню поточну тактику.

Наразі її військо не зважатиме на хризаліди: вона більше не марнуватиме солдатів на ці жалюгідні забавки — не тоді, коли кожен слухач під її орудою (хоч вичоловічений, хоч вижіночений) утілював потенціал буремної подоби.

Але решта підрозділів були зібрані тут. Їхня загальна кількість становила сімнадцять тисяч бійців — по-своєму потужна армія, хоча й малочисельна, як порівняти з давніми часами. Командувачка здійняла кулак, і підрозділ, укомплектований слухачами в буремній подобі, кинув клич до загального збору. Рекрути відклали зброю й побігли до них, із казарм повиходили інші, і за короткий час довкола Ешонай зібралося все військо.