Брендон Сандерсон - Слова променистого ордену, Брендон Сандерсон

З напівз’їденою булкою в зубах вона зустрілася з ним поглядом і, не відводячи очей, хутко жувала й ковтала.

Цього разу Морок таки виказав емоцію — спантеличення.

— То все це було заради булки? — спитав він.

Цуп не відповіла.

«Ну ж бо…»

Її провели коридором, а відтак звернули за ріг. Один із підручних біг попереду, цілеспрямовано виймаючи сфери з настінних світильників. Вони що, також злодії? Але ні — після того, як дівчинка пройшла, поплічник метнувся назад і повернув заряди на місце.

«Ну ж бо…»

Коли вони проминали палацового вартового у великому коридорі, що тягнувся за вужчим, солдат зауважив щось у вигляді Морока — певне, зсукану в азішських кольорах мотузяну пов’язку в того на плечі — й віддав йому честь.

— Констеблю, сер! Ви впіймали ще одну злодюжку?

Морок зупинився, й охоронець відчинив перед ним двері поряд із собою. Всередині, між двох вартових, сидів на стільці зсутулений Ґокс.

— То без спільників таки не обійшлося! — вигукнув один із вартових і ляснув хлопця по обличчю.

Позаду Цуп охнув В’юнок:

— А це вже однозначно зайве!

«Ну ж бо…»

— Вас це не стосується, — сказав до охоронців Морок, чекаючи, доки один із його поплічників здійснить ті самі дивні маніпуляції із самоцвітами.

Нащо вони клопоталися виймати їх, щоб потім повернути?

Всередині дівчинки щось ворухнулося — немовби вихорець, який віщує буревій.

Морок різко звів на неї очі.

— Щось не…

Диво-здібності повернулися.

Кожна частина її тіла, крім ступнів і долонь, стала ковзкою, Плинною. Цуп смикнула рукою, і та вислизнула з пальців конвоїра, кинулась уперед, упала навколішки й просковзнула під п’ястком Морока, що потягнувся до неї.

В’юнок, тріумфально скрикнувши, метнувся до господарки, а та заходилася молотити кінцівками по підлозі — немов пливучи — і з кожним змахом рук гнала себе вперед. Цуп стриміла палацовим коридором, і коліна ковзали по підлозі не гірше від змащених.

Її поза була не надто статечна, але статечність вона залишить багатіям, які мали час вигадувати ігри й бавитися в них одне з одним.

Дівчинка миттю неабияк розігналася й стриміла так швидко, що «не впоралася з керуванням»: послабивши диво-здібності, Цуп спробувала скочити на ноги, але натомість врізалася в стіну, якою закінчувався коридор, і повалилася, розкинувши руки-ноги.

Але оговталася й широко всміхнулася. Цього разу все пройшло куди ліпше, ніж під час кількох останніх спроб. Особливо бентежною стала найперша: Плину було стільки, що крадійці не вдавалося навіть утриматись навколішках.

— Цуп! — вигукнув В’юнок. — Ззаду!

Та озирнулася вглиб коридору. Вона могла заприсягтися: Морок ледь помітно сяяв і, поза сумнівом, біг надто швидко.

Він теж мав диво-здібності!

— Так нечесно! — крикнула Цуп.

Зірвавшись на ноги, крадійка кинулася в бічний коридорчик — той, куди прокрадалася з Ґоксом. У тілі знову починала відчуватися втома. На одній булці далеко не заїдеш.

Вона щодуху помчала службовим ходом, і випадкова служниця, звереснувши, відскочила, немовби побачила пацюка. Із заносом звернувши за ріг коридору, дівчинка побігла на пахощі і ввірвалася в кухню.

Цуп понеслася крізь людську товкотнечу всередині. А за мить двері позад неї розчахнулися. Морок.

Не звертаючи уваги на переляканих кухарів, крадійка вискочила на довгу стільницю й завдяки Плину в ногах поїхала нею боком, зчиняючи гуркіт мисками й сковородами, котрі летіли додолу. Досягши протилежного кінця, Цуп зіскочила, а Морок тим часом, стискаючи високо занесеного Сколкозбройця, проштовхувався між кухонної обслуги, яка збилася в купу.

Він не лаявся. Хоча який же чоловік не лається, дратуючись? Лайка дає відчуття твоєї справжності.

Проте Морок, звісно, не був справжньою людиною. Чого-чого, а цього Цуп була певна.

Схопивши з паркої тарелі сосиску, вона рвонула в коридор для прислуги. Дівчинка жувала на бігу, а В’юнок вився по стіні поруч неї, залишаючи смугу темно-зелених ліан.

— Куди ми? — спитав «Спустошувач».

— Подалі звідси.

Позаду розчахнулися двері. Крадійка завернула за ріг, де застала зненацька стайничого, але завдяки диво-здібностям притислася до стіни вузенького коридорчика й легко прослизнула повз нього.

— На кого я перетворився? — бідкався В’юнок. — Краду по ночах, тікаю від чудовиськ. А був садівником. Чудовим садівником! Помилуватися кристалами, які я вирощував зі свідомостей вашого світу, сходилися хоч Криптики, хоч спрени честі. А тепер таке! На кого я перетворився?

— На скиглія, — прохекала Цуп.

— Нісенітниця.

— А, то ти завжди таким був?

Дівчинка озирнулася через плече. Морок запросто штовхнув стайничого додолу й перескочив через нього, майже не сповільнивши бігу.

Цуп домчала до дверей і, врізавшись у них плечем, знову вискочила в розкішний коридор.

Щоб вирватися з палацу, вона мала розшукати вікно. Бо досі втікачка просто описала коло й знову повернулася в крило поблизу покоїв Верховного. Інтуїтивно обравши напрямок, Цуп побігла туди, але на її шляху з-за рогу раптом з’явився один із Морокових поплічників — також Сколкозбройний. От не фартить!

Крадійка повернула в протилежний бік і ледве проскочила повз Морока, який саме вийшов із коридору для слуг. Вона увернулася від його Сколкозбройця тільки тому, що підпірнула під удар і, ставши Плинною, сковзнула по підлозі. Але цього разу звелася на ноги, не спотикаючись. Що ж, і то добре.

— Хто вони такі? — поцікавився В’юнок, тримаючись поруч неї.

Цуп тільки хмикнула.

— Чому вони так вами переймаються? І що то за мечі? Бо з ними щось не те…

— Це Сколкозбройці, — пояснила Цуп. — Кожен такий клинок вартує цілого королівства. Їх створено, щоб знищувати Спустошувачів…

І в переслідувачів їх було аж два. Здуріти можна.

«Їх створено, щоб знищувати Спустошувачів…»

— Річ у тобі! — крикнула дівчинка на бігу. — Вони прийшли по тебе!

— Ну що ви? Звісно, ні!

— Так, так. Але не бійся. Ти мій, і я тебе їм не віддам.

— Яка зворушлива відданість! І неабияка неповага, — відказав на це В’юнок. — Але вони прийшли не по…

Аж раптом у коридорі попереду з’явився другий із Морокових посіпак. У заручниках у нього був Ґокс.

До горла підлітка був приставлений ніж.

Крадійка різко спинилася. А хлопчина, котрий влип по самі вуха, розрюмсався.

— Ані руш, — промовив чоловік, — бо я порішу його.

— Жалюгідний покидьок із брудними прийомами, — кинула Цуп і сплюнула вбік.

Ззаду загупали кроки Морока, до якого долучився інший підручний. Її оточили. Власне, вхід до покоїв Верховного був просто попереду, хоча тепер візири з преосвященними висипали в коридор і шварготіли між собою на підвищених тонах.

Ґокс плакав. Бідолашний дурник.

Що ж, такі речі ніколи не закінчуються добре. Цуп нутром відчувала — вона, власне, завжди покладалася на чуття — що ворог блефує. Він законник і не піде на холоднокровне вбивство заручника. Крадійка рвонула вперед.

І Мороків поплічник перерізав Ґоксові горло.

На одяг хлопця ринула багряна кров. Убивця відпустив його й відсахнувся, неначе злякавшись того, що накоїв.

Цуп заціпеніла. Він не міг… Він не…

Морок схопив її ззаду.

— Погана робота, — беземоційним тоном сказав він підручному, але дівчинка його заледве чула. «Стільки крові». — Тебе покарають.

— Але ж я мав утілити свою погрозу в життя… — виправдовувався