Андрій Анатолійович Кокотюха - Шлюбні ігрища жаб, Андрій Анатолійович Кокотюха
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Що робити з тобою, Басмач? — холодно запитав Стас. — За тобою, виходить, теж усіма очима дивитися треба….
— На мене найшло, — це не звучало як виправдання, звичайна констатація факту. — Не знаю, як це сталося…
— На нього теж найшло, — Шевель кивнув на мертвого Петруню.
— Я вбив його. А значить, вбив свою напасть… А заразом — і вашу напасть теж! Хто дасть гарантію, що на нього не накотить те ж саме. Ми поділимо гроші на чотирьох і розійдемося…
— Тоді зробимо це зараз. Це треба було зробити ще вчора, — сказав Шевель.
— Ні. Ми повернемося до міста. Разом.
Три пари очей втупилися в Басмача.
— Пам’ятаєте, що він плів, поки ми їхали? До нього прийшли додому. З усіх прізвищ цей жидяра Олежка знав тільки його і Шефове. Отже, він нас заклав. — Всі мовчали, і Басмач, витримавши паузу, повів далі: — Лягавим він здатися не міг, бо він не останній придурок. Отже, він покаявся татові. Або ще комусь — це не так важливо. Ці хлопчики нас лягавим не здадуть, їм вигідніше відібрати у нас гроші.
— Саме тому й треба розбігатися! — встряв Шевель.
— Я не поїду звідси, поки не вколошкаю твого приятеля.
— Ну й повертайся сам!
Стас ступив крок до Басмача:
— Я йду з тобою. Врешті-решт, потрібні якісь документи й речі, та й правий Басмач — Олежку не можна лишати живим. Гого, ти як?
Гога мовчки посунув до машини. Документи, якісь речі — все це було йому потрібне.
— А ти, Шефчику, поїдеш з нами, — посміхнувся Басмач. — Тільки так ти дістанеш свою частку.
— Влипнемо! — застеріг Шевель, але іншого виходу для себе просто не бачив.
Басмач витяг порожню обойму, підкинув її в руці. Три кулі, що лишалися в ній, були тепер в тілі Петруні. Басмач з силою пожбурив її в кущі, пістолет полетів за нею.
— З глузду з’їхав! — крикнув Стас.
— Навіщо залізяка? Користі ніякої, а залетіти допоможе, якщо з собою тягати…
— Як з ним бути? — Шевель кивнув у бік Петруні.
— Лопати у нас нема. Хочеш — руками яму рий, а ні — гілками закидай, і досить. — Басмач видобув з кишені переламану навпіл цигарку, встромив одну половинку до рота. — Повертаються всі. Зрозуміло?
Останні слова він промовив, дивлячись Стасові прямо в очі…
Четверо і мільйон
— Йому просто пощастило. Спритник… Хлопці спрацювали оперативно…
— Мені не потрібні адвокати, — сухо обірвав Баскіна майор Харченко. — Мені платять за те, щоб я знайшов їх, і я їх знайду. Мене ось що хвилює — цей Петруня був удома сам. Якщо вони вже розбіглися, спіймати їх буде складніше, а зібрати всі гроші до копійки навряд чи вдасться.
— Про це можете не турбуватися, — Караваєв був спокійний. — Не знаю, чому він був сам, але у мене відчуття, що вони тримаються купи: важко поділити порівну мільйон. Особливо хлопчиськам, які більше тисячі навряд чи коли тримали в руках.
— Що ви хочете сказати? Що вони переб’ють один одного?
— Не знаю, не знаю… Але, повторюю, поки що вони мусять триматися купи: мільйон їх не відпустить. Хоча я певен — вони й раді були б не бачити більше один одного. Або це так, або я погано знаю подібну публіку. Тепер вони вороги. І будуть вичікувати моменту, аби скоротити свою компанію до мінімуму.
— А якщо вони все ж таки поділили гроші й розбіглися? Петруня ж був сам, не забувайте!
— Хто знає, що йому могло знадобитися вдома!
— На підлозі у кімнаті валявся мій «дипломат», у який я клав гроші!
Караваєв замислено подивився на Баскіна.
— Хрін його знає, товаришу майоре… Ні, це не до вас, Харченко, це приказка така є!
— Знаю я цю приказку, — майор Харченко незадоволено глипнув на людину, що час від часу ігнорує його офіцерське звання при звертанні.
— Не можу цього пояснити, хоч убийте! — Караваєв розвів руками. — Але все ж таки не ігноруйте моїх порад.
Шевель запропонував відсидітися в гаражі. Степанович не запитував ні про що, відмахнувся від купюри, яку йому спробував тицьнути Шевель, дав йому ключі, спитав:
— Жерти будете? А то мені в собез треба…
— Перетерпимо, Степановичу! — ляснув його по плечу Шевель. — Займайся своїми справами, на заваді не станемо.
…Вони третю годину безвилазно сиділи в гаражі. Ейфорія, створена азартом гонитви, пройшла, і до кожного прийшов страх, а разом з ним логічне запитання: «Навіщо було вертатися?» Сонце пекло, здавалося, сильніше, ніж учора, розпікало залізні стінки й дах, і всередині була справжнісінька сауна. Всі розляглися до трусів. Світитися на подвір’ї Шевель не радив через потенційних донощиків-сусідів. Спати хотілося всім, але через пекельну спеку нікому не спалося. До того ж давали про себе знати результати вчорашньої дикої пиятики.
Менше за інших від спеки потерпав Басмач. Він лежав на дошці в кутку і палив. Паління взагалі дратувало Стаса, а зараз, коли свіжого повітря не було навіть на вулиці, він ладен убити Басмача й інших курців заодно.
— Скільки взагалі ми будемо тут сидіти? — накинувся він на Шевеля. — Темнота, задуха, цигарки ваші, блін! Іншого місця не знайшов?
— Тут безпечно, братан, — спокійно відповів Шевель. — Відпочинемо, поїмо, ввечері знайдемо Олежку… Потім помиємося та перевдягнемося. Куди нам — у цих шмотках — одразу ж запримітять. Гога он весь у крові взагалі.
— Шмотками в друзяки твого розживемося!
— Він уже рік як усе пропив. Небагато йому тепер треба. Пропадає чувак, шкода… І потім де він на всіх шмоток набере!
Гога прицільно пульнув недопалком в ледь проминені двері гаража.
— У мене, — говорити йому було явно неохота.
— Що в тебе? — не зрозумів Шевель.
— Барахла повно. Вдома. Всякого.
— А дома є хто?
Гога замотав головою, даючи зрозуміти, що ліміт слів на сьогодні вичерпано.
— Не ризикуємо?
Гога знову замотав головою.
— Він, і правда, не ризикує, — втрутився Стас. — Про нього Олежка нічого не знав, крім того, що мовчить постійно. А хіба це прикмета? Гога — і все!
— Гаразд, мужики. Хто з ним піде? — запитав Шевель.
Питання зависло в повітрі. Після вранішнього випадку в лісі кожен з чотирьох не хотів залишати дорогоцінний рюкзак без своєї особистої охорони.
Шевель зітхнув, витяг рюкзак з машини, кинув його в багажник, багажник замкнув ключем, натягнув джинси і поклав ключа собі до кишені. Туди ж сховав ключі від машини.
— Отак… А я піду з Гогою. Поводьте себе пристойно…
Стас механічно прикинув, чи можна зламати багажник. Шевель немов прочитав його думки.
— А я вас закрию ззовні на замок. Так
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Шлюбні ігрища жаб, Андрій Анатолійович Кокотюха», після закриття браузера.
