Андрій Анатолійович Кокотюха - Шлюбні ігрища жаб, Андрій Анатолійович Кокотюха

такого гачка. Стиснувши зуби, він обмотав мотузком ліву руку, відчуваючи, що від крові вона стала слизькою. Обережно він почав просуватися вперед. Ось права нога вже в повітрі, мотузок сповзає з вологої від поту правиці. Ривок! Йому здалося, що лівої ноги в нього вже нема, але зараз це неважливо — він, дриґнувши ногами, боком упав прямо на рюкзак, дряпаючи ноги через штани рештками скла.

Він уже не чув, як разом зі зруйнованими дверима до квартири ввалилися хлопці майора Харченка.

Рука боліла. Саме біль підштовхнув Петруню, і він скочив на ноги. Підхопив рюкзак, легко відчинив балконні двері. Нікого немає вдома. Вхідні двері теж легко відчинилися зсередини…

Коли він біг по вулиці, йому здавалося, що на хлопця, що біжить, не розбираючи дороги, з великим зеленим рюкзаком, обертаються всі перехожі…

Петько Кролик дивився на Стаса широко розчахнутими очима.

— Ви що, подуріли всі сьогодні?

— Хто це «всі»?

— Ти, Петруня твій… Припустимо, прибігав він сюди близько години тому. Припустимо, машину брав. То й що?

Кролик працював у комісіонці недалеко від центральної площі. Іноді Петруня збував йому деякі ходові речі.

— Він повернеться сьогодні?

— Я сказав, що через три години тачка мені самому потрібна. Він бив себе у груди, що поверне. Як з одного місця стрибнув, — посміхнувся Кролик. — Весь у милі, очі на викоті…

— «Дипломат» у нього був?

— Слухай, Стасе, як на мене, ти забагато питаєш! Щоб ти знав, Петруня — мій приятель і багато мені допоміг, а ти прибігаєш, слиною тут бризкаєш, за сорочку хапаєш брудними пальцями…

— Коротше, Кролику, був «дипломат» чи ні?

— Мені працювати треба. — Кролик повернувся, але Стас схопив його за плече, рвучко повернув обличчям до себе, помахав перед носом фіолетовим четвертним папірцем і пхнув його йому за комір.

— Ну, не було чемодана! Рюкзак був! Відвали, працювати треба!

— Чудово! Він службовим ходом зайде? Ми тут почекаємо!

— Мужики, тут стороннім не можна! — заперечив Кролик.

Стас нервовим рухом вихопив з-під футболки пістолет і з силою тицьнув Кролика в живіт.

— Ми будемо чекати тут, баране! — прошипів він. — Їди, працюй, ми його зустрінемо.

Кролик не злякався, він ще й не таке бачив. Але розважливо відступив, покрутив пальцем біля скроні і пішов до торгового залу, закривши за собою двері, що вели до підсобки.

— Нікуди не дінеться. Наш буде, — заспокоїв Стас інших, що стояли осторонь і спостерігали за бесідою…

Петруня повернувся через дві години. Йому не дали переступити порогу підсобки — Басмач налетів відразу, збив з ніг. Петруня закричав, але, отримавши носаком по голові, замовк і принишк. Він не чинив опору, тільки втягнув голову у плечі й спробував закрити її зігнутими руками.

До підсобки забіг переляканий Кролик.

— Мужики! Мужики! Не тут розбирайтеся! Давайте, мужики, звідси!

Басмач повернувся до нього всім корпусом. В очах блимнули блискавки. Він замахнувся, але Гога перехопив його руку. Стас і Шевель вивели напівживого від страху Петруню на вулицю і заштовхали до машини.

Гога з Басмачем з’явилися за хвилину. Побачивши Басмача, Петруня зсунувся на підлогу.

— Стасику, як друга прошу — не пускайте його! Стасе!

— Куди бабки подів, суко? — засичав в обличчя Шевель. — Мені скажи або з чуркою балакати будеш!

Басмач хотів сідати назад, але Гога випередив його. Лаючись по-своєму, Басмач вмостився поряд з водієм. Йому кортіло швидше зайнятися зрадником.

— Де бабки? — повторив Шевель.

— Не вбивайте!

— Торгуєшся, падло! Бабки де?

— У лісі… закопав…

— Зараз викопаєш! — Шевель хотів сам сісти за кермо, але подумав і вирішив, що Стаса не варто лишати за спиною. Як, зрештою, і Басмача.

— Стасе, поведеш машину! — тепер він знову почав керувати.

Рюкзак був закопаний не дуже глибоко, але замаскований ретельно, без підказки не знайдеш. Тільки-но його зелений бік визирнув з ями, Шевель відсторонив Петруню, нахилився, взяв рюкзак за шлейки і рвучко витягнув із сховку. Не вірячи, що гроші все ж таки повернулися до нього, він упав навколішки і квапливо розв’язав шворки.

Пачки грошей, що відкрилися для загального огляду, вплинули на хлопців зовсім несподівано.

— Не дам! — заволав Басмач і гепнув Шевеля, який ще стояв напівзігнутим, по потилиці.

Стас кинувся на нього, але в руці Басмача хижо блиснуло лезо ножа.

— Відійшли всі! Не віддам!

Він зовсім забув про Шевеля, котрий оговтався швидко і рвонув Басмача за ноги. Той повалився на землю, зачепивши п’ятою обличчя Шевеля. Стас і Гога навалилися на нього, викручуючи руки.

Петруня, скориставшись тим, що зараз не до нього, підхопив рюкзак і, петляючи, помчав геть між деревами.

— Стій! — гаркнув Шевель, скочив на рівні ноги, але у голові зашуміло і він впав навкарачки.

Стас облишив Басмача і кинувся за втікачем. Гога сів Басмачеві на голову, чекаючи, поки той заспокоїться. Від різких рухів відкрилася рана, яка встигла затягнутися тоненькою шкіркою, і тепер бік болів і кров лоскотала шкіру, стікаючи цівкою.

Стас зловив Петруню швидко, збив його з ніг, забрав рюкзак.

— Мене вб’ють, Ста-асе! Мене вб’ють, Ста-асе! — скиглив Петруня, вчепившись у його ногу мертвою хваткою.

Шевель нарешті міцно став на ноги, труснув головою, витер бруд з обличчя і дістав пістолет.

— Іншого виходу немає. Зможеш? — звернувся він до Гоги.

Гога замотав головою. Хлопця, з яким він учора пив горілку, він не міг вбити. Нехай навіть він двічі зрадник…

— Я теж не зможу. І Стас не зможе.

Гога все зрозумів і підняв зад з голови Басмача. Той не поспішав підводитися. Нарешті повільно встав, витер рукавом обличчя. Він був спокійний, ніби й не було дикого спалаху жадібності.

Стас насилу тяг Петруню, котрий не відпускав його ногу. Шевель простягнув зброю Басмачеві, Гога про всяк випадок наставив на нього свою: беззбройного він убити не може, але захищатися вже пробував. Басмач байдуже зиркнув на нього і зосередив увагу на тому, як Шевель допомагає Стасові відчепити Петруню від ноги. Ця процедура затягувалася, і він прихилився до стовбура сосни.

— Підніміть це лайно! — звелів він, коли справу було завершено.

Петруню підняли. Він повторював, неначе марив: «Не треба, хлопці, не треба…» Басмач зняв пістолет з запобіжника, але стріляти не квапився. Кілька разів він піднімав зброю на рівень обличчя Петруні і насолоджувався з переляканих зойків приреченого. Але ця забавка йому скоро набридла.

Дві кулі увійшли в груди. Стас і Шевель пустили жертву, що одразу поточилася і впала на землю, як мішок з травою. Басмач наблизився до страченого. Третій постріл був у голову.

Гога взяв рюкзак і поніс його до машини.

— Закопати його треба, — вичавив із себе Шевель. —