Андрій Анатолійович Кокотюха - Шлюбні ігрища жаб, Андрій Анатолійович Кокотюха

що мотайте перебіжками по черзі до сортиру. І не ображайтеся, браття…

— Задушимося ми тут, — сказав Стас. — А тобі, козел, тільки цього й треба. Поділите з Гогою грошики навпіл…

— Похавати прихопіть що-небудь, — озвався із свого кутка Басмач.

— І карти, якщо є, — додав Стас. — А то з нудьги зовсім подохнемо.

— З тобою грати — без трусів лишишся, — зазначив Шевель. — А сидіти голим — ще більш тоскно…

Вдома нікого не було. Гога одразу розчахнув гардероб і заходився підбирати одяг, а Шевель не зміг утриматися перед спокусою — скинув теніску і підставив розпашілий тулуб під струмінь крижаної води з крана. Він голосно пирхав від задоволення, і його кайфуючі вигуки діяли Гозі на нерви. Кинувши весь одяг у купу на підлогу, він знайшов аптечку і зайнявся своєю раною.

Через верески Шевеля і шум води, а ще тому, що Гога цілком поглинувся медичними заняттями, він не почув, як у дверях повернувся ключ, і не побачив Федора Павловича, бо сидів на стільці спиною до дверей.

— З’явився!

Вигук змусив Гогу здригнутися. Він повернувся і здивовано подивився на кандидата у вітчими, що невідомо звідки взявся.

— Мати цілу ніч не спала. Я вже звик до твоїх вибриків, а вона не може! Я завжди казав, що нічого путнього з тебе не вийде!

Погляд Гоги зі здивованого перетворився на ненависний. Цей козел був тут і цієї ночі! Мати не прогнала його!

— Чого це ти речі розкидав? І хто це у ванній репетує?

Гога згадав про револьвер. Він висів під сорочкою у саморобній кобурі, і Гозі подобалося відчувати його приємну важкість. Учора й сьогодні на його очах вбивали немало людей. Він сам стріляв у людину і вже знав, що вбити не складно.

Особливо, якщо ненавидиш людину так, як ненавидів Гога Федора Павловича.

— Чого витріщився? Дірку в мені продивишся!

«Буде тобі дірка», — подумав Гога. Кобура з револьвером лежала на столі під брудною сорочкою. Він простягнув руку, скинув сорочку собі під ноги. «Наган» легко вийшов з кобури.

Федір Павлович злякався не одразу. Спочатку він подумав, що в руках у хлопчиська іграшка, муляж, — навіть спробував посміхнутися вдалому жарту. Але, коли Гога зробив крок уперед, Федір Павлович переконався, що на нього спрямовано бойову зброю, вона напевне заряджена і напевне рука цього малолітнього бандита не здригнеться.

— Ти… з глузду… — Федір Павлович відчув, що йому не вистачає повітря.

Гога не поспішав натиснути на гашетку. Почасти йому хотілося подовше помучити свого ворога очікуванням смерті, але головне — він відчував, що щось все ж таки утримує його від пострілу в людину.

Федір Павлович обережно позадкував до виходу. Гога повільно пішов за ним, подумки обзиваючи себе останніми словами через те, що не може стрельнути в цю сволоту.

Шевель вийшов із ванної з теніскою в руці і завмер від несподіванки.

— Е, що тут у вас?

Гога на частку секунди скосував на нього поглядом.

Федір Павлович рвонув геть з квартири.

Палець Гоги натиснув на гашетку миттю, але куля врізалася в двері, які втікач захлопнув за собою.

Гога штовхнув двері ногою і вибіг на сходовий майданчик з криком:

— Стій! Уб’ю! Стій!

Коли Гога, напівоголений, вибіг з під’їзду, Федір Павлович вже добіг до рогу будинку. Гога пальнув у повітря. Перехожі кинулися врозтіч.

До Гоги несподівано повернулася впевненість. Він зупинився, поставив ноги на ширину плечей, витягнув руку з револьвером і почав цілитися в мішень, що бігла. На якийсь час він завмер, а потім пролунало три постріли.

У ціль влучила друга куля. Федір Павлович рухнув на тротуар, і третя куля пройшла якраз над головою.

— Біжимо! — гаркнув Шевель, що вже стояв поряд. В одній руці він стискав свою теніску, в другій — сорочку, першу-ліпшу, яку схопив, вибігаючи з квартири. Попри всю несподіваність ситуації він не втратив розважливості і зрозумів, що напівголим Гога побігає недовго.

Гога укляк на місці, навіть зброю не опустив.

Шевель трусонув його за плече.

І не встигли перелякані свідки пригоди оговтатися, як двоє хлопців — обидва по пояс голі, один з наганом в руці, другий — з повними руками одягу — зникли за рогом…

— Кілька годин тому ревнивий синок стріляв у коханця своєї матері прямо на вулиці. Бідолаху серйозно поранено, хлопець зник. Балістики повідомили, що вчора на дорозі серед інших різновидів зброї стріляв і цей револьвер. Системи «наган».

Капітан Бриль чекав, що Рум’янцев якщо не підстрибне з радощів, то хоча б задоволено гмикне — перший слід. Але той стримано переглянув папери і коротко запитав:

— Все?

— Свідки кажуть, що з тим, хто стріляв, був ще один. Потерпілий раніше його не бачив і не знає. — Бриль витримав паузу. — Хлопці перевіряють відбитки пальців, адже у квартирі були обидва… Цей Гога не ночував дома минулої ночі.

— Який ще Гога?

— Так звати стрільця… Хлопець вже притягався за статтею…

— Фотографія цього Гоги є? — перервав Бриля Рум’янцев.

— Аякже! Ми…

— Приступайте до розшуку! По ходу не забувайте доповідати! Все, товаришу капітане, ви вільні!

Коли Бриль вийшов, дивуючись, яка муха вкусила начальство, Рум’янцев розстебнув формену сорочку до пупа, випив залпом склянку води й увімкнув вентилятор. «Сьогодні палить сильніше, ніж учора», — подумалося йому.

Новини порадували майора Харченка. Вони у місті. Раз з’явилися двоє, значить, інші десь поряд. Люди, які щойно поділили між собою мільйон, парами не ходять.

Вони не втекли. Вони в місті. Вони ховаються. І він, майор Харченко, знає, як їх знайти.

Поки Гога і Шевель були відсутні, Стас із Басмачем встигли побитися. Стасу не подобалося, що Басмач постійно палить цигарки, а Басмач плювати хотів на Стаса.

— Не вийшло, — коротко пояснив Шевель повернення з порожніми руками. — Обставини так склалися…

— Щось ти крутиш, — промовив підозріло Басмач.

— Гога чекав на сходах. Я подзвонив. Відчинив його вітчим. Він міг закласти, тому я прикинувся, що помилився адресою. Задоволений?

Басмач стенув плечима. Не вірити Шевелю зараз немає підстав. І навіщо йому брехати? Що могло статися? Хіба що дорогою вони змовилися і вирішили натравити на них ментів… А чи є в цьому сенс? Навряд… Але все одно за цією парочкою треба тепер стежити пильно. Особливо за Шевелем…

Мишко Фірсов, на прізвисько Ферзь, уперше за весь час свого перебування у слідчому ізоляторі лишився в камері сам-один. Його сусідів якось усіх одразу розвели по допитах. І тепер йому було нуднувато. Хоча б і його слідчий викликав…

Двері камери розчинилися, й увійшов чоловік. Костюм елегантний, але без