Ольга Обська - Як я стала королевою, Ольга Обська

Розділ 14. Оксамитова ніч

— Ти дуже вчасно, мій королю, — Аліса вирішила відразу взяти ініціативу до своїх рук. Завжди краще бути господаркою становища, а не безсловесною рибою, яку несе течія. — Шкода, звичайно, що я вже йду, але можу почастувати чашкою чаю на прощання.

Вона наповнила охолодженим напоєм чашку, з якої пив блазень. Згодиться. Піполо ж не заразний. Принаймні напоїти з чужої чашки — набагато менше зло, ніж відвезти на проклятий острів, звідки мало хто повертається живим.

— Куди ж ти зібралася, моя королево, коли годинник на вежі вже пробив опівночі? — питання було поставлене з ліниво-загрозливою посмішкою.

Король прийняв запрошення — сів за стіл, але вигляд у нього був аж ніяк не як у гостя, який прийшов мирно почаювати, а як у хижака, який вирішив трохи погратися з жертвою.

— Хочу відвідати головного королівського жерця, — розкрила свої плани Аліса.

Рука величності, що розмірено підносила чашку до рота, на мить завмерла у повітрі. Здається, Алісі вдалося трохи збити з пантелику свого самовпевненого візаві. Нехай гадає, навіщо їй жрець.

— Вважаєш, він прийме тебе в таку пізню годину?

— Я думаю, він не зможе відмовити в аудієнції своїй королеві.

Аліса жодного уявлення не мала, які години прийому у місцевого служителя культу, але їй необхідно було поговорити з ним якнайшвидше. Завтра вже може бути запізно.

Адже він організовував і проводив ритуал прикликання нареченої. Це його вина, що наречена виявилася не та. Аліса збиралася з'ясувати, чому сталася помилка, і головне, дізнатися, як можна все переграти — анулювати шлюбні узи, повернути її туди, звідки взяли, а величності, коли йому горить, доставити ту дівчину, яка й мала стати його дружиною.

— Що ж, я пішла, — Аліса підвелася.

— Не заперечуватиму, — несподівано погодився король, — навпаки, проведу.

Коли цей чоловік виявляє поступливість — чекай каверзи. Взагалі-то, провідник Алісі був не потрібен. Вона збиралася скористатися допомогою Піполо. Але король уже галантно підхопив під лікоть і попрямував до дверей. Гаразд, нехай проводжає.

У чому полягав підступ, з'ясувалося досить швидко. Величність провів кількома коридорами і вивів із палацу у внутрішній двір. Аліса не чекала, що опиниться на вулиці — вона вважала, що головний королівський жрець мешкає у палаці.

— Якщо хочеш побачитися з гранде Балтасаром і неодмінно цієї ночі, доведеться здійснити невелику кінну прогулянку, — зловтішно посміхнувся король. — Наш головний жрець відбув у Храм Небесної Тиші, щоб розпочати підготовку до свята Семи Зірок. Чи не хоче моя королева все ж таки перенести візит?

Куди переносити? Може, в планах на Алісу у короля завтра зранку мішок на голову і силоміць на клятий острів. Ні, їй треба встигнути владнати справи зі своїм поверненням додому ще до сходу сонця.

— Така тепла ніч, чому б не прогулятися? — не дала вона величності й далі зловтішатися.

Той знову взяв її під лікоть і повів знайомити з королівськими стайнями. Аліса навіть не встигала добряче роздивитися господарські будівлі внутрішнього двору — її голова весь час була зайнята прорахунком своїх ходів і можливих підступних ходів короля. Вона помітила тільки, що все доглянуте і чисте. Двір був добре освітлений ліхтарями і майже порожній, що не дивно — нормальні люди давно сплять.

— Моя королева їздить верхи? — спантеличив несподіваним запитанням величність.

Чому верхи?

— Я хотіла б проїхатися в кареті.

— Напередодні свята Семи Зірок дорога до храму має бути вільною від карет. Такий звичай.

Ще один підступ. Адже без Піполо навіть не перевіриш, чи не прибрехав король. Аліса, на жаль, не вміла їздити верхи. Принаймні жодного разу не пробувала.

— Діно, — звернувся до одного з тутешніх працівників величність. — Осідлай Саванту.

— Подвійне сідло, мій королю? — з чемним уклоном уточнив той.

— Так, її величність висловила бажання розділити зі мною вечірню прогулянку.

Розділити прогулянку — ще півбіди, а ось ділити одного коня — ще те задоволення. Аліса не була в захваті від того, як розгортаються події, проте королю все подобалося. Він, задоволений, поплескав по загривку чорного коня, якого йому підвів конюх.

— Чи далеко звідси до храму? — поцікавилася Аліса.

— Недалеко. Якщо скакати навпростець — близько півгодини.

Гаразд, півгодини вона потерпить. Тиран сам пошкодує, що нав'язав їй свою компанію. Аліса використає цю прогулянку, щоб ставити величності незручні запитання.

Він спритно застрибнув у заднє сідло і не менш спритно підсадив свою супутницю на переднє. Аліса мимоволі оцінила його спортивну форму, ніби це її супротивник у змаганнях з дзюдо і вона найближчим часом має провести з ним поєдинок. Що сказати? Він був у чудовій формі. Та легкість, з якою він підхопив Алісу, незважаючи на травму плеча, говорила багато про що. Їй подобалася у чоловіках не просто сила, але ще й стрімкість, гнучкість та натиск. У короля всього цього було через край.

Кінь рушив, і Аліса інстинктивно сперлася спиною на груди величності, інакше просто вивалилася б з сідла. А може, й не вивалилася б. Він тримав її за талію. Аліса довго не могла вирішити, подобається їй чи не подобається, що його владна п'ятірня надійно страхує її у сідлі. Але через кілька хвилин вона спромоглася звикнути і до мирного ходу коня, і до вимушеного тісного контакту з королем.

Південна ніч дихала їм в обличчя вологим повітрям, наповненим ароматами квітів та трав. Оглушливо цокотіли невідомі Алісі комахи, низько ухали нічні птахи. Спочатку дорога лежала через палацовий парк, який непогано освітлювався ліхтарями, але незабаром рослинність стала більш щільною, а з джерел світла залишилися лише зірки та сирна голова місяця. Складалося враження, що парк плавно перетік у ліс.

…і було цілковитою несподіванкою, коли оксамитову томність ночі раптом розрізав пронизливий жіночий крик.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍