Олег Говда - Воїн-5. Місто мертвих, Олег Говда

Я глянув на товаришів. Тінь знизав плечима. Ти командир — тобі й вирішувати. Тім просто кивнув. Мовляв, розповідай. Гном має рацію, якщо йдемо разом — то секретів один від одного не повинно бути.

— От ти й пояснюй, — переадресував я магу запитання. — Заодно і ми з Тінню ще раз послухаємо. Бо бачити, як закляття працює, бачили, але зрозуміти в чому суть — не змогли.

— Добре… — не став відмовлятися Тім Подорожник. — Поясню… Але, може, ми й справді підемо помаленьку? Чого стирчати тут, як опудало городнє? Та й троль ось-ось прокинеться, їсти захоче. Взагалі з місця не зрушимо. А пояснювати докладно, щоб усі зрозуміли — справа не швидка.

— Можна, — погодився Захірд. — Ходімо. Але як раптом що, то мені й повернутися не ліньки.

— Не хвилюйся, друже, — ляснув я по плечу бородача. — Більше жодних таємниць. Інакше, яка ж ми команда? — потім штовхнув чоботом троля, що й далі похропував. — Підйом, Хазяїне. Час веселитися.

— Веселитися добре… — розплющив очі троль. — Кидати каміння? Куди?

— Йди за нами, Тінь тобі ціль вкаже. Треба ж нам чимось пообідати чи хоча б повечеряти.

— Їжа добре… — погодився троль. — Хазяїн любить їсти.

— Ну, коли всі готові, то слухайте… — хмикнув Тім. — Тримайтеся поряд, щоб не кричати…

Помовчав трохи, мабуть, вирішуючи з чого почати і почав розповідати:

— Заклинання, яке мені вдалося знайти, лежить майже на межі некромантії. Але, є різниця ... Як ви, напевно знаєте, некромант може підняти не всіх мерців, а тільки тих, хто помер насильницькою смертю. Небіжчики, що померли самі і були поховані згідно з ритуалами, — йому непідвладні.

Я, природно, чув про це вперше, але Тінь та Захірд відповідно кивнули. Мовляв, так знаємо.

— А тепер згадайте, куди ми йдемо, — продовжив Тім Подорожник. — Долина Смерті — це величезне місто, мешканці якого загинули від виверження вулканів. Тобто насильницькою смертю. Тисячі і тисячі мерців, похованих живцем. Для некроманта краще і не придумати. Всі в його владі... Мабуть, це і стало причиною загибелі тих чотирьох загонів, що ходили туди... До речі, тепер і вони самі стали здобиччю некроманта, так що ми цілком можемо з ними там зустрітися... Тільки тепер вони битимуться на боці темного мага …

— На жаль, ти маєш рацію, — підтримав Тіма гном. — Старійшина говорив про те саме. Але я поки ні слова не почув про ваш секрет.

— Та немає ніякого секрету, — маг знизав плечима. — Я всього лише поєднав два різні закляття… Загалом це майже те саме, що й робить некромант, з невеликою, але дуже істотною поправкою. Я піднімаю з могил не всіх небіжчиків, а лише тих, чиї душі обтяжені важким гріхом і перед смертю не встигли покаятися. Душам решти, зокрема, хоч і померлим не з власної волі, але безгрішним — моє закляття, допомагає очиститися від тягаря і піти в кращий світ. Розумієте?

— Не зовсім, — похитав головою Захірд.

— Ну, як же… — смикнув плечем маг. — Якщо в Долині Смерті скаже заклинання некромант, то з могил підніметься майже все місто. Окрім дітей та найбезгрішніших. Адже вони загинули насильно. А якщо промовити моє заклинання, то душі більшості очистяться і вознесуться... А нам залишиться впоратися тільки зі жменею найзапекліших грішників. А це, погодьтеся, зовсім не те, що воювати з тисячами.

— Ага, — вигукнув Тінь. — Тепер зрозуміло, що то за хмаринки піднімалися над могилами. То були душі померлих?

— Так… Саме так і трапляється. З кількох десятків могил ми отримали лише одного запеклого грішника. Ось приблизно так само має бути й у Долині.

— Гарна задумка, — почухав підборіддя Захірд. — Але навіть за таких співвідношень ти піднімеш не одного, а сотню мерців.

— Так… — погодився Тім. — Якщо стати посеред центральної площі і вимовити заклинання, тоді й справді доведеться битися з сотнями. Але моє заклинання добре ще тим, що має обмежений радіус дії. Приблизно метрів п'ятдесят. Тому нам не доведеться воювати одразу з покійниками з усього міста, а лише з невеликою частиною. Все просто... Підійдемо до Долини, я застосую заклик і очищення... Отримаємо з десяток ворогів. Розберемося з ними… думаю, для троля це не складе проблеми… рушимо далі. І ось так, прокладаючи шлях невеликими переміщеннями, дістанемося нашої мети. Заодно й добру справу зробимо, допоможемо упокоїтися душам безвинно загиблих.

— Звучить непогано, — резюмував гном. — А з планом — це ще простіше здійснити, бо не торкатимемося, як сліпі кошенята, а підемо найкоротшим шляхом… Що ж, переконали. Я з вами… Але є ще одна умова…

— Яке?

— У Місті залишилися цінні для гномів речі. Ковадло і молот самого Вітора Агана. Не цінні для будь-якої іншої раси і священні реліквії для підгірного народу. На плані місце, де вони можуть бути не позначено, але я його знаю. Тож умова проста: я допомагаю вам, ви — мені.

— По руках, — простягнув я долоню Захірду. Гном плюнув у свою і міцним рукостисканням закріпив угоду.