Катаріна Рейніс - Заручені магією, Катаріна Рейніс

Зриваючись вниз, він лише встиг подумати: «Невже знову!..» Коли хтось міцно вхопив його за руку, утримуючи над прірвою. Отетеріло перевівши погляд вгору, Януш шоковано ковтнув сухою горлянкою. Тем, на краю скелі, його маленький миготливий вогник перевтілився у неймовірно вродливу палаючу жінку, що дивним чином здалася знайомою. Особливо великі сині очі, що з таким хвилюванням вдивлялися в його обличчя. «Повертайся!» - прошепотіли напружені вуста і його нарешті викинуло з кошмару.

Повіки підійматися не бажали, наче наповнені свинцем, а тіло настільки боліло, ніби його хтось всю ніч гамселив. Кімнату заливало яскраве ранкове сонце. Хто це тут похазяйнував? Він ніколи й нікому не дозволяв відсувати важкі порт’єри. Напружившись, повернув голову. Поруч, притулившись на сусідній подушці, мирно дрімала Ярослава. Бліда, з синцями під очима, наче не спала всю ніч, каштанове волосся розметалось по смарагдових простирадлах, вона здавалася такою ніжно та беззахисною… Аж пальці засвербіли, так захотілося її торкнутися.

- І що ти задумав? – зупинив необережно простягнуту руку охриплий спросоння голос. Сапфіровий погляд насторожено вперся в його обличчя.

- Не те, що ти подумала, - щиро посміхнувся. Відьма є відьма! З такими ніколи не можна розслаблятися. – Ти прийшла…

- Прийшла! – погодилася, підводячись та заправляючи за вуха скуйовджені локони. – А ти - дурень! Міг би й розповісти, що тебе власна магія намагається вбити!

Перевернувшись на бік, чоловік уважним поглядом провів відьму до вбиральні. Певно то магія, але дивним чином, зараз він почувався спокійним та щасливим.

- Думав, тобі байдуже, - відповів, підіймаючись з ліжка. Що хвилини втома відступала, а тіло наповнювалося силою та легкістю. Та й магія уже заспокоїлася, не намагаючись вирватися та знищити все довкола.

- Дурень! – констатувала факт Яра, уже привівши себе до ладу. – Не розумію, чому ви всі вважаєте відьом настільки безсердечними?..

- То ти залишишся? - невпевнено запитав, з потаємною надією вдивляючись у вродливе обличчя.

Важко зітхнувши, відьма все ж відповіла:

- Так! Проте, - зупинила полегшений видих чоловіка, - у мене є декілька умов…

- Все, що забажаєш! – вигукнув, розуміючи, що піде на все, аби втримати цю жінку поруч із собою. Наступного такого вибрику магії він може не пережити.

- Добре, - всміхнулася Яра, вперши кулаки в боки. Попався! – Я тебе за язика не тягнула! По-перше, хочу, аби мене перестали контролювати! Я вільна відьма у вільній країні і не потерплю постійного нагляду! Досить вже відслідковувати кожен мій крок…

- Ні! – обірвав на корені усі потуги донести до нього думки Ярослави. Жінка обурено насупилася. – Навіть не починай! Сама бачиш, у що перетворюються наші суперечки та розлука. Моя магія божеволіє і стає небезпечною не лише для мене, а й для оточуючих. Хочеш, аби я натворив дурниць?

Ярослава насуплено опустила голову. Боги, яка вона мила в такі моменти, наче маленьке шкодливе кошеня!

- Проте, якщо ти повідомлятимеш мені, куди зібралася, обіцяю, що не стану тебе затримувати! – підсолодив гіркий «настій». – Ще забаганки будуть?

- Знайдеш мені потопельника! – гаркнула наречена, ошелешуючи чоловіка.

- Що? – пирхнув, намагаючись стриматися, аби не розреготатися. Боги, вона його з розуму зведе!

- Потопельника, - знизала плечима відьма, заправляючи ліжко, наче в їхньому домі не було покоївок. – Останнім часом трапляються одні вогнепальні поранення, або ж, в крайньому випадку, повішеники. А мені потопельник потрібен… Чого ти смієшся?

- А-ха-ха!.. – таки не стримався. Так, певно, виривалася назовні його напруга.

- Нічого смішного! – обурилася Яра. – Знаєш, скільки коштує жовч потопельника на чорному ринку? А за шматок язика деякі відьми готові віддати цілий статок!.. Досить ржати! От, бовдур!.. Та ну тебе!

Буркнула, вилітаючи за двері. «Неймовірна жінка!» - майнуло в голові, доки Януш слідував за нареченою.