Аріна Громова - Таємний спадкоємець для Мільярдера, Аріна Громова

Байсаров розумів, за нами спостерігають. Але хто? Навіщо? Що це за спектакль?

–– Ходімо, Катю, –– з оманливою м'якістю вимовив Байсаров. –– Мені потрібно тебе декому представити.

Довелося підкоритися і піти за чоловіком туди, куди він хотів. Моя долоня здавалася зовсім крихітною, буквально потонула в його здоровенній руці.

Я насупилася, відчувши, як обпікає один лише тільки дотик Байсарова. Шкіра заіскрила під його гарячими пальцями, і мені це зовсім не подобалося.

Так бути не повинно!

Я заплющила очі... і зробила це дуже даремно. Спогади про минуле нахлинули на мене з новою силою, їх більше не виходило позбутися.

Наша перша зустріч чітко постала перед очима. Півтора року тому. Не так уже й багато часу минуло. Але зараз мені здавалося, ніби це взагалі інше життя.

Я щойно влаштувалася на роботу, поєднувала зміни в кафе разом із навчанням. Здавалося б, нічого особливого, але для дівчини з дитбудинку це було вже серйозним досягненням. У мене не було ніякої підтримки, я могла розраховувати лише на саму себе. Я примудрилася ще й кімнату в гуртожитку роздобути, причому окрему, без сусідок.

Єдина складність полягала в тому, що дорога від роботи до мого житла була довгою, понад годину на автобусі. Це нормально для великого міста. Я поверталася додому, коли навколо було вже темно.

Одного вечора я мало не потрапила в неприємну історію.

–– Гей, красуне, куди поспішаєш? Давай до нас!

Вигук донісся до мене і змусив міцніше стиснути ремінець сумки. Я прискорилася та не озиралася. Тільки зійшла з автобуса та поспішала якнайшвидше дістатися гуртожитку. Знайомство з компанією хлопців, які явно були напідпитку, не входило в мої плани.

–– Соковита дівчина, –– причмокнув хтось позаду.

–– А то! Я б її покатав на своєму байку. І не тільки.

Пролунав гомін.

–– Стривай, красуне! Ти чого це? Стій! Дивіться, хлопці, вона зараз від нас побіжить...

А вони явно хотіли пізнати мене ближче.

Позаду почувся тупіт ніг. Я обімліла, а після цього все ж таки повернулася. Тієї ж секунди незнайомі хлопці оточили мене з усіх боків. Їх було чоловік п'ять. Точніше я б не могла порахувати. Перед очима пливло від хвилювання.

Бігти не мало сенсу. Куди? Та й як? Лише сильніше їх розпалити, пробудити азарт. Ризикувати не варто було.

–– Я поспішаю, –– сказала тихо, але твердо.

–– І що? –– хмикнув один із незнайомців.

–– Дайте пройти.

–– Ох я б тобі дав, –– глузливо протягнув інший.

–– Встань у чергу, –– гаркнув на нього третій і відштовхнув убік. –– Я перший цю дівчину помітив.

–– Так тут на всіх вистачить! –– кинув той, який заговорив першим, а потім почав реготати.

Посипалися вульгарні жарти. Сальні погляди хлопців змушували мою кров холонути. А запах алкоголю, що виходив від них, навряд чи вселяв надію на хороший результат.

–– Будь ласка, мені потрібно...

Сміх змовк так різко, що я запнулася і не встигла договорити. Здивувалася, чому хлопці раптом затихли і відступили назад.

Невже мені вдалося до них достукатися? Навряд чи. Я ж нічого толком не сказала.

–– Я справді поспішаю, –– видихнула здавлено.

І тут зрозуміла, що хлопці дивляться повз мене. Бачать щось дивне, що знаходиться за моєю спиною.

–– Це що, твоя дівчина? –– видав один із них.

–– Біс, ми...

Хлопці затихли і переглянулися.

–– А ну загубилися! –– вдарив у мою спину рик. –– Геть звідси. Живо!

–– Біс, ми ж просто...

–– Ви ще тут?

Я обернулася і побачила справжнього громилу. Високий, широкоплечий чоловік нависав наді мною ніби скеля. Похмурий, загрозливий. Він вселяв жах.

Хлопці кинулися подалі звідси.

А я нервово закусила губу.

–– Розслабся, ніхто тебе не скривдить, –– хрипло видав цей амбал, а потім представився. –– Дем'ян Байсаров. Сьогодні я тебе до дому проводжу.