Наталія Ольшевська - Коли спалахують зорі, Наталія Ольшевська

Розділ 7

Каміла   

Таксі зупиняється за два будинки від мого дому. На в’їзних воротах у нас – камера. Хоч на частку уникну гніву батька, адже на телефон навіть дивитися боюся. Впевнена, що там і так не один десяток пропущених дзвінків. Дивно, що служба безпеки батька досі не вирушила на пошуки. Його ланцюгові пси здатні дістати людину з-під землі. Не сумніваюся, що Давид уже наскаржився, додаючи барв у розповідь, аби видати себе у вигідному світлі.

   Відкриваю дверцята авто і відразу помічаю простягнуту руку Адама, навіть обертаюся, щоб переконатися, чи це точно він. Коли встиг вискочити? Вкладаю свою руку у його долоню та підіймаюся.

- Друже, зачекай декілька хвилин, - заглядає в салон до водія, не випускаючи моєї руки.

   Я ж повністю гублюся, адже думала, що він просто поїде. Не маю поняття, як потрібно поводитися. Дрібне тремтіння пронизує тіло, навіть його куртка не допомагає зігрітися.

   Адам зачиняє дверцята та відводить мене на декілька метрів. Стає навпроти та бере другу долоню у свою руку.

- Дякую тобі, - порушую тишу, яку розривають поодинокі крики пташок. – За все.

- Ти вже казала. Але я очікую не такої подяки, - миттєво напружуюся. – Розслабся, Клементинко. Попрошу лише чесну відповідь на одне запитання.

- Яке? – наважуюся підійняти на нього погляд, хоч голос тремтить, віддаючи вібрацією у кожен напружений м’яз. Гадаю, він це відчуває, адже трохи міцніше стискає мої долоні.

- Обіцяєш відповісти чесно? – схиляє голову набік і уважно сканує моє обличчя. Навіть під холодним світлом ліхтарів вдається вловити його попелястий погляд, який, здається, стане моєю згубою.

- Обіцяю, - промовляю пошепки.

- Якби у тебе зараз була можливість зробити щось для себе. Вибір. Рішення. Дія. Будь-що. Те, чого у тебе раніше не було, але ти цього хотіла. Тільки для себе. Найближчим часом або конкретно зараз. Уяви, що у цей момент, скажімо, падає зірка і твоє заповітне бажання здійсниться, якщо промовиш його вголос. Про що б ти попросила?

   Наче заворожена, слухаю його низький голос, у якому зараз не чутно ні ноти іронії, поглинаю шкірою тепло його долонь і невідривно слідкую за тим, як рухаються його губи, промовляючи кожен звук.

  Роблю крок вперед та притискаюся до його тіла. Зараз я чітко розумію, що бажаю лише одного.

- Поцілуй мене.

- Це і є твоє бажання? – шепоче.

   Не встигаю відповісти. Його губи накривають мої. Ніжно. Невагомо. Очі заплющуються. З легень зникає кисень. Привідкриваю губи в надії вдихнути повітря, та натомість відчуваю вологий дотик язика, що обводить мої вуста по контуру, а тоді проштовхується у рот, торкаючись мого. Тіло пронизує гарячим розрядом. Наступний рух глибший. Земля під ногами починає здаватися нестійкою, хапаюся за футболку Адама, аби втриматися, і роблю несміливий рух язиком назустріч, відчуваючи гарячі долоні на спині, які лише підсилюють тремтіння. Рухи наших язиків пришвидшуються, розпалюючи божевільне полум'я. Я досі не впевнена, що можу дихати… І не хочу. Аби лишень продовжити це божевілля. Адам ще більше поглиблює поцілунок, нахиляючи голову. Кожен наступний дотик розпалює пожежу у моєму тілі, наче вогонь, який отримав нову порцію кисню і розростається із ще більшою силою та скоро перетвориться у лісову пожежу, яку не спинити.

- Зупини мене, - шепоче в губи, розриваючи поцілунок.

- Не можу, - цілую його знову, не в силах відірватися.

   Тепло гарячими клубками збирається внизу живота, змушуючи звиватися у його руках. Повільними кроками Адам змушує мене задкувати, поки не впираюся спиною у тверду поверхню. Одна долоня переміщається нижче та стискає сідницю, від чого я не можу стримати стогону, підіймаю руку та хапаюся за його волосся на потилиці. Дрібними поцілунками він схиляється до моєї шиї, втягуючи носом повітря.

- Дурію від твого запаху, - проводить носом по шиї, а в наступну секунду обсипає її вологими поцілунками. Під цунамі з невідомих раніше емоцій навіть не розумію, коли його пальці опинилися на внутрішній стороні стегна, повільно рухаючись вгору, поки кінчики пальців не торкнулися білизни. З тілом відбувається щось неймовірне. Немає бажання його відштовхнути, хочеться благати не зупинятися, коли пальці проходяться по чутливій точці крізь тонку тканину.

- Адаме… - стогну в його шию.

- Ти мокра, - хрипить на вухо, відштовхуючи трусики в сторону і вмить його пальці торкаються оголеної шкіри. Тілом розносяться іскри задоволення і гаряча хвиля тепла підіймається до щік. Ніхто раніше до мене так не торкався. Я мала б його зупинити, але не знаходжу сил, коли він починає здійснювати кругові рухи.

- Адаме, - стогну, - нас… можуть… побачити… - намагаюся відвоювати залишки здорового глузду за нас обох.

- Начхати, - хрипить і знову впивається у мої губи. Стегном відчуваю його ерекцію, від чого спалахую ще більше. Рухи його руки не припиняються чи то кілька секунд, чи цілу вічність… Відчуття, які він створює, змушують почати рухати тазом назустріч його дотикам, від чого всередині зароджується невідомі відчуття. Шалені. Порочні. Заборонені. Стогну в його рот, припиняючи рухати язиком та завмираю, поки пальці Адама пришвидшують рухи. І трапляється вибух. Тіло скорочується в солодких судомах, в очах з’являються мерехтливі мурашки, а з горла вириваються незрозумілі звуки. Здається, я помираю та осідаю в його обіймах, впираючись чолом у тверді груди. Адам забирає руку та поправляє мою білизну та сукню.

- Що це було? – шепочу.

- Оргазм, - підіймає за підборіддя та лишає легкий поцілунок на губах. – Ще один перший раз зі мною, - посміхається кутиками губ.

   У відповідь лише обвиваю його спину руками та міцно обіймаю.

- А ти? – бурмочу зніяковіло у його груди, досі відчуваючи його збудження.

- Не зараз, - цілує в маківку. – Я знаю, що це не твоя адреса. Ти живеш неподалік?

- Через два будинки.

- Я почекаю, поки зайдеш у двір.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍