Наталія Ольшевська - Коли спалахують зорі, Наталія Ольшевська

- Приводжу тебе до тями. Дзвони лікареві, а тоді комусь із батьків, щоб Тіма забрали з тренування. Адаме, зберися, - перекочуюся та стаю до нього впритул, вкладаючи тремтячі долоні чоловіка на живіт, - сьогодні ми зустрінемося з нашою крихіткою.

Адам

   Це «сьогодні» розтягнулося на довгих вісімнадцять годин, які я відчував себе безпорадним додатком до жінки, яка віддавала усі сили, аби наша дитина зробила перший подих. Мабуть, я більше заважав, ніж допомагав. Каміла трималася краще, ніж я. Жодного разу не плакала та не кричала, лише глухо стогнала під час переймів, а все, що робив я – хаотично розтирав та масажував точки на її спині та руках, як нас вчили. Та це ж капля в морі…

- Так, матусю. Пора. Потрібно буде добряче постаратися, хтось вас гарно годував – плід великий, а ви маленька.

- Нащо ти таке зі мною робив, Соколовський? – повертає до мене бліде обличчя, до якого прилипли вологі пасма, і міцніше стискає руку. Звідки у ній стільки сили?

- Що саме? – розгублено перепитую.

- Кормив мене, як…

- Тужся!

   Через незрозумілу для мене кількість часу, коли, здавалося б, у Каміли не лишилося жодних сил, нарешті палатою розноситься гучний крик, від якого серце спочатку завмирає, а тоді пускається у шалений галоп. Пальці німіють, груди розпирає, а очі починає щипати. Найпрекрасніше, що я колись чув…

- Хлопчик, - чую десь здалеку, коли моїй коханій, дивовижній жінці, яка щойно дала життя нашій дитині, кладуть на груди зморщене тільце зі злиплим темним волоссям на тім’ячку, яке хаотично розмахує маленькими ручками і ніжками. Найдивовижніше, що я колись бачив.

   Перехоплюю малесеньку ручку. Обціловую спершу обличчя дружини, а тоді кожен крихітний пальчик.

- Дякую, кохана. Ти неймовірна, найкраща… Моя зіронька, моє кохання, моє щастя…

   Не можу стриматися, по щоках котяться сльози, та мені зовсім не соромно… Але гучні ридання Каміли змушують виринути з хвилі сентиментальності.

- Ти чого? Досі боляче?

- Ти…- схлип, - ти…- ще один, - х-хотів дівчинку-у-у, - завиває вперше за увесь час, що ми тут, міцніше обіймаючи крикливого малюка руками.

   Господи… Я й забув, що дитина має мати якусь стать…

- Куди? Куди ви його забрали? – голосить ще більше, коли сина забирають з її грудей. Який же я довбень!

- Не хвилюйтеся, лише переконаємося, що малюк здоровий, одягнемо і віддамо.

- Тільки не одягайте в рожеве…

- Камі, - прибираю її руки з обличчя та змушую дивитися мені в очі. – Ти виносила і народила дитину. Нашу. Нову людину. Ти неймовірна. Жоден чоловік такого б не витримав і я до кінця життя дякуватиму тобі за сина. Я не маю достатньо слів, аби сказати наскільки щасливий. Але зроблю усе можливе і неможливе, аби ти відчула, наскільки я вас люблю.

- Ти не розчарований? А як же кімната? Речі…

- Наступного разу я буду більше дослухатися до твоїх слів. І поки ти з… А як ми його назвемо? Ти ж придумала ім’я для нашого хлопчика?

- Матвій, - шепоче ледве чутно, а у мене вкотре збивається подих.

- Чудово, - цілую кутик губ, - так от коли ви з Матвієм повернетеся додому – я все приготую, обіцяю.

   Саме у цей момент акушерка знову вкладає сина на її груди, допомагаючи зловити маленькими губками сосок. Малюк робить це практично відразу та починає активно смоктати. Заворожено дивлюся на картину, яка відкрилася перед очима і забуваю про усе, що хотів сказати далі.

- Ух, як присмоктався відразу, - чую голос тієї ж акушерки.

- Весь в татка, - нарешті чую посмішку в голосі Каміли та відірвати очей від цієї дивовижної картини не можу.

   Думав, що щасливішим уже не стану, покидаючи стіни пологового будинку, аби підготувати кімнату для сина як слід. Та тоді я ще не знав, що через два роки знову опинюся з дружиною у тому ж пологовому залі, аби зустріти на світ нашу Даринку. Маленьку руду матусину копію, про яку я так мріяв.

   Після зустрічі з Камілою відчуття щастя стало вимірюватися для мене розміром Всесвіту: коли думав, що щасливішим бути просто неможливо - вона знову переконувала у тому, що це відчуття має непояснену досі властивість - неосяжність. І це ще не межа.

-----------------------

Ну от і все. Відпускаємо Адама та Камілу у щасливе життя.
Щиро дякую за усі коментарі та оцінки. Якби не ви - цієї історії не було б, але я щиро радію, що вона таки з'явилася)*
Бажаю усім такого кохання,від якого з'являтимуться нові зорі, довгоочікувані і бажані))
Буду вдячна за сердечко, якщо історія вам сподобалася, а також вашу думку в коментарях))

 

Історія Макса уже стартувала під назвою "Грози в пустелі". Приєднуйтеся до читання)*

Кінець

З цією книгою читають Сучасний любовний роман 410411 Будь моїм Тома Глубокова 337016 Сучасний любовний роман 412982 Нестерпний бос. Наречений за контрактом Астра Вєєр 2320205 Романтична еротика 415253 Щастя напрокат Джулія Рейвен 327292 Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно