Дмитро Степаненко - Окопні історії: фронтовий щоденник

мудрий воїн, вирішив не боротися з болотом, а проскочити по воді. На краю калабатин болото під водою рідкіше, не так берці тримає. Але на одній калюжі не вгадав із глибиною і вскочив майже по коліна обома ногами. Підняв очі вгору:

— I love you, дамбас! — крикнув на весь табір, і почалапав далі.

* * *

Із початком весни зазеленіли яри й лісосмуги. Ми повеселішали, бо вже більше часу можна перебувати надворі, та й одягу на собі тягати потрібно менше. А населені пункти дамбаса й далі залишалися сірими й нудними.

— Мужики, ви помітили, що тут люди живуть якось мрачно? Лише ніяк не зрозумію, в чому причина.

Ми поприпадали до вікон шишаріка. За вікном тягнулося величеньке село, як дві грудки болота схоже на інші місцеві села.

— На цілу вулицю всього попереду двох будинків якісь квіти ростуть. Скрізь бур’яни по вікна. Лише в лісосмугах повно пролісків.

— Паркани — з битого, оброслого мохом шиферу і гнилих дрючків. Навіть ті, які з дощечок, відразу видно, після встановлення жодного разу не фарбувалися.

— Вікна й двері такі обдерті, що вже не вгадаєш, якого кольору були.

— А хату свіжопобілену бачив хто хоч раз?

— Ти ще спитай, де тут смітник.

— Смітник у кінці вулиці. Кожне місто й село починається з купи пластикових пляшок та іншої гидоти. Закінчується так само. Всі вивозять відходи за крайню хату і просто з дороги викидають на узбіччя.

— Загиджена природа. Загиджені села й міста. Загиджені мізки.

— Тьху! Може, хоч війна все оце випалить синім полум’ям.

— Гадюшник…

— Бери вище. Дамбас…

СЬОМИЙ КЛАПАН

Бліндаж

На нашу спільну радість начальство вирішило завершити одноденні виїзди на передову і влаштувати мережу постійних спостережних постів на клапанах. Основним завданням розвідувальних груп було знаходити позиції та техніку противника, максимально точно визначати їхні координати і передавати артилеристам. Також вести розвідку в інтересах клапана й допомагати саперам мінувати нейтральну територію.

На клапані, який тоді майже щодня обстрілювали, розвідувальній групі дали намет, а місцеві танкісти показали акуратну яму.

— Тут колупатор[19] яму під бліндаж вирив, залишилося накрити. Але нам ліньки. Зима закінчилася, скоро літо, у наметі просторіше. На крайняк від обстрілу під танком заховаємось. Якщо хочете — забирайте.

— Мужики, та це ж класно! — зрадів Кривбас. — Колоди є, майже все готово. Тут на день роботи, не більше.

— Та на біса нам ця морока, у наметі теж непогано.

Більша частина групи явно налаштувалася на відпочинок і спокійне життя без Команділи. Але через кілька днів мого напарника несподівано підтримали сєпари. Вони підійшли по зеленці на кілометр до наших позицій і трьома пострілами із ПТУРа[20] рознесли все, що бачили. А найкраще їм було видно обгорнутий блискучою сірою плівкою туалет у лісосмузі. Одна з ракет рознесла його на тріски, і сєпари з почуттям виконаного обов’язку відступили. Тим більше, що на момент третього пострілу в напрямі злощасної зеленки вела щільний вогонь майже половина особового складу клапана.

Аргумент серйозний, не посперечаєшся. Навіть найбільші оптимісти передумали жити в наметі. Перекрили бліндаж колодами, засипали землею, влаштували хідник із поворотом і замаскували усього за пів дня.

Курява

На краю височезного плоского терикона вже кілька годин товчуться сєпари. Видно їх навіть у бінокль поганенько, бо відстань більше чотирьох кілометрів. Живі москалі — це проблема, що стосується кожного, і з цього приводу стихійно виникла невеличка військова рада. Приблизно як половина населення клапана.

— Що ці тварі задумали? — відкладаючи бінокля, запитав старший клапана.

— Однозначно позиції готують. Лише для чого?

— Для стрілкотні далеко, гармату на відкрите місце витягувати не ризикнуть… Це для мінометів, нас кошмарити.

– Ідеальне місце! Ми як на долоні, і коректувальник не потрібен.

— Треба щось робити.

— Дашкою не дістанемо…

— Жаль, що Рапіра в тилу[21], вона б їх звідтіля викурила.

— Давайте по карті розрахуємо координати і передамо на Ліру. Хай гаубиці їх відпрацюють.

– І що ти артилеристам скажеш? Що треба знести з терикону кількох алкашів із лопатами?

— А ти пропонуєш чекати, поки вони нам на голови насипати почнуть?

— Самі розберемося. Скоро в танкістів після-обідній сон закінчиться. Якраз для них робота, вони такі справи люблять.

Невдовзі до військової ради приєднався танкіст. Усі гуртом вирішили, що стріляти потрібно негайно, поки сєпари облаштовуються і їх там цілий взвод. Можливо, навіть розібраний міномет уже принесли. А якщо чекати, коли трубу почнуть встановлювати, залишиться лише обслуга, не більше трьох організмів.

Танк непомітно виїхав на позицію і помітно вистрілив. Влупив якраз у край терикона. Гора заворушилася й обсипала сотні тонн породи. Хмара куряви замаскувала противника, точніше, те місце, де він товкся. А коли трохи розвіялася, зверху нічого не було. Ні противника, ні позицій, ні будь-якого сліду життєдіяльності.

Через пів години, коли танкісти вже святкували вдалий постріл, з боку Горлівки почувся далекий шурхіт.

— Що це? — насторожився новенький боєць.

— Порода обсипається. Бачиш, пиляка погустішала? Тепер лише вітер, дощ чи ворона нагадить, з того терикона пласти породи сповзатимуть. Минулого разу, коли танкісти чи то спостерігача, чи то коректувальника на сусідньому териконі присипали, три дні курява стояла.

Зенітка

На панівній висоті, у перетині лісосмуг, міцно вгризся в землю наш клапан. Довгий окоп із обладнаними позиціями йде півколом по полю й охоплює його з боку Горлівки. Кожен оборонець облаштовував свою позицію за двома простими правилами, продиктованими життям і смертю. По-перше, зручність ведення вогню та можливість постійно і без перешкод спостерігати за противником. По-друге, маскування і максимальний захист від куль та осколків. Правил хоч і небагато, але вони мало сумісні. Буває, хтось обкладе позицію мішками з ґрунтом, над головою перекриття зробить, а для стрільби залишить маленьку щілину. Ховатись добре, а воювати ніяк. Відразу помітно — боягуз! А буває навпаки, ворога видно і стріляти зручно, а окоп по пояс, сам як на долоні. Відразу помітно — дурень! Має бути баланс, котрий, між тим, не стосується зенітника.

При розробці зенітної установки передбачалося, що вона стоятиме в тилу й стрілятиме по літаках, тому конструкція не дозволяє вести вогонь з укриття. Ніхто й уявити не міг, що її використовуватимуть на передовій як важкий двохствольний кулемет. Отже, зенітка стоїть просто в чистому полі, попереду лінії окопів. Зенітник, чоловік років 60, під час бою сидить у кріслі навідника над головами товаришів, відкритий усім вітрам і осколкам. До зенітки нікого не підпускає, помічників розігнав, постріляти не