Оксана Мрійченко - Тур за коханням. Частина перша, Оксана Мрійченко

— Щось не так? — збентежено запитала Ксюша.

— Ні… — було помітно, що Матвій намагається вгамувати сміх, але чомусь у нього нічого не виходило. — Гарні вийшли кадри? Не хочеш передивитися? 

Ксюшу починала дратувати така поведінка. Як Матвій сміє глузувати з неї? Стиснувши в руках фотоапарат, дівчина перевела погляд на кнопки поруч з дисплеєм. Перед відрядженням часу було мало, тому вдалося лише трохи почитати інструкцію. Ксюша навчилася перемикати режими та робити знімки. Але чомусь зовсім не пам’ятала, куди треба натиснути для перегляду відзнятого матеріалу. Очі розгублено бігали по кнопках і ніяк не могли знайти потрібну. Відчуваючи на собі зацікавлений погляд Матвія, від якого думки плуталися ще більше, Ксюша тихо промовила:

— Блін… Та де ж воно?

Матвій відійшов від дверей і почав наближатися. Дуже повільно, але впевнено. Тіло Ксюші вмить огорнулося гарячим полум’ям, від якого не було порятунку. Опинившись поруч з дівчиною, Матвій став позаду і лагідно накрив долонями її відкриті плечі, трохи притиснувши Ксюшу спиною до своїх грудей. Терпкий аромат чоловічих парфумів огорнув тіло невагомими тенетами, затьмаривши розум, розігнавши серцебиття до максимуму. Долоні Матвія обережно пройшлися ніжною шкірою дівчини, прямуючи від плечей до зап’ясть та ніжно накрили тремтячі пальчики Ксюші, які тримали фотоапарат. 

— Не можеш порозумітися з технікою? — Матвій запитав це пошепки, нахилившись до її вуха. — Давай допоможу!

Ксюша насилу дихала, не маючи сил вимовити жодного слова. Ноги стали ватяними, а свідомість швидко плавилася в теплих невагомих обіймах Матвія. Мабуть, це все через брак чоловічої уваги. Після розставання з Єгором минуло три з половиною місяці, за цей час її не торкався жоден чоловік… Хоча Ксюша не могла пригадати, чи взагалі відчувала таке хоч колись раніше.

— Треба натиснути ось тут, — тихий голос Матвія заворожував, викликаючи в усьому тілі схвильоване тремтіння. — Бачиш?

— Дякую, — ледь чутно промовила Ксюша. — Новий фотоапарат. Я трохи не звикла…

— Не виправдовуйся. Все гаразд, — Матвій не відходив, а його долоні продовжували огортати руки Ксюші ніжним теплом. — Подивимось разом?

Ксюша перевела подих, глянула на дисплей… Але не побачила на ньому нічого, окрім суцільного чорного прямокутника. Що за дурня? Натиснувши на стрілочку, щоб перейти до наступного знімка, Ксюша остаточно впала в ступор. Знову лише чорний прямокутник. Де фотки?! Вона ж щойно зробила кілька кадрів!

— Твої здібності фотографа вражають! — тихо усміхнувся біля її вуха Матвій. — Ти всі номери так будеш фотографувати?

— Не розумію… — насупилася Ксюша. — Може не той режим?

— Ні, Ксюш! — пальці Матвія лагідно ковзнули по руках дівчини, розвернули фотоапарат і вправно зняли чорну кришечку, що закривала лінзу. — Просто коли робиш фото, треба знімати кришку з об’єктива.

Почуття сорому накрило Ксюшу пекучою хвилею. Прокляття, чому поруч з цим чоловіком вона постійно виглядає такою дурепою?! А Матвію, мабуть, подобається спостерігати за цим. Ксюші хотілося провалитися під землю. 

— Не буду заважати, — теплі долоні Матвія знову перемістилися на плечі дівчини, неначе не поспішаючи випускати її з обіймів. — Якщо знову виникнуть непорозуміння з технікою… Я у своєму кабінеті і завжди готовий допомогти!

Матвій прибрав руки і вийшов з номера так швидко, що Ксюша навіть не встигла нічого сказати. Залишившись на самоті, вона перевела подих та притулила долоню до грудей, в яких сполохано калатало серце. Така гостра суміш відчуттів. Збентеження та сором, дивна ніжність і почуття провини… І це неймовірне тепло, яке наповнювало кожну клітинку тіла в обіймах Матвія. Його дотики досі горять на шкірі пекучими іскрами. Та що ж цей чоловік робить з нею? І чому так хочеться знову опинитися в його обіймах?

Ксюша фотографувала номери кілька годин поспіль. Замкнувши останні апартаменти, дівчина спустилася на рецепцію. Віка була зайнята спілкуванням з молодою парою. Ксюша збиралася почекати, щоб віддати ключі. Але задум провалився, бо з іншого боку холу до стійки підійшла Діана. Легка кремова сукня з поясом робила її дуже привабливою. Але шоколадні очі випромінювали крижаний холод, зупинившись на постаті Ксюші.

— Давай сюди, — буркнула Діана, різко забравши з рук дівчини ключ. — Піду погляну, в якому стані після тебе номер!

— Я нічого не чіпала і працювала обережно, — спокійно промовила Ксюша.

— Раптом ти сліди залишила? Роззуватися треба, коли по номерах ходиш!

— Діано, що за тон ти собі дозволяєш?!

Ксюша різко озирнулася та одразу побачила Матвія, який стояв за два кроки від неї, засунувши руки в кишені штанів. Його обличчя було похмурим, а темно-сірі очі холодно дивилися на Діану. Матвій підійшов ближче і зупинився поруч з Ксюшею, неначе огортаючи її невидимим захистом.

— Я бачив, як Ксюша працює, — промовив він, продовжуючи давити Діану твердим поглядом. — За чистоту після неї можеш не хвилюватися. І спілкуйся з дівчиною ввічливіше, вона нічим не заслужила грубого тону! Йди на третій поверх, тебе там електрик вже зачекався! 

На губах Діани з’явилася фальшива посмішка, що погано поєднувалася з її роздратованим поглядом. Вона поклала ключі, які тримала в руках за стійку адміністратора та рушила до ліфта. А Матвій перевів погляд на Ксюшу.