Нідейла Нельте - Раб. Книга 1. Чужий біль, Нідейла Нельте
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
А хлопець-то, здається, захопився... Он з яким інтересом віртуальні примірки влаштовує, щось відкладає в сторону, щось прибирає. Нехай розважається.
Приблизно через годину кличе.
А смак-то непоганий у мого хлопця. Дорогі речі вибрав, але якісні, сидять добре. Молодець я, що ціни не залишила, не те напевно побоявся б, знаючи, скільки таке задоволення коштує. А найважливіше – без випендрежа, без претензії, не те, що дорвався й нагріб, а дійсно навіть гідність у виборі проглядає.
– Подобається, – схвалюю, – наші смаки збігаються. Я б з таким хлопцем навіть на побачення із задоволенням сходила.
Посміхаюся. Дивиться, жах в очах, зрозуміти намагається, про що я. Ох вже, з жартами своїми безглуздими будь обережніше, ідіотка. Перелякала людину, знову суцільний клубок нервів.
– Які будуть накази, пані? – глухо.
– Не звертай уваги, це я так нерозумно жартую, – посміхаюся, замовляючи все, що відклав. Дивиться з подивом:
– Я думав, ви щось одне виберете...
– А потім знову спочатку? Ні вже, раз тобі подобається, нехай буде. Мені приємно, знаєш, якщо поруч добре одягнений чоловік, а не раб в потворних брюках.
Судорожно киває.
– Ну все, – посміхаюся, – спати давай. І це. Дивись мені завтра, щоб не удумав де на людях на коліна падати. Ясно?
– Як накажете...
– Я серйозно, – кажу, – вже тримай себе в руках. Пульт брати не буду.
– Як не будете? – вражено. – А якщо хтось дізнається?
От дідько, і правда, мало що...
– Ну у всілякому разі використовувати точно не буду.
Розуміння разом з розчаруванням. От ти ж. Не вірить.
– Повтори, – вимовляю.
– Що? – не розуміє, погляд знову зацькований. Зітхаю. Заспокоююсь.
– Щоб поводився з гідністю і на коліна не валився. Ми всього лише до кафе і назад. Постоїш за моєю спиною... – в цих поганих кафе для панів рабам навіть сидіти не дозволено. Чим далі копаєш, тим бридкіше стає. Знала б, вибрала б таке, де для рабів спеціальні сидіння відведені. Але сьогодні так все несподівано звалилося, а зустріч давно вже обговорена саме тут.
– Зрозумів, на коліна не ставати, – повторює трохи нервозно.
– Молодець, – погоджуюся. – А якщо не впораєшся – ...
От чорт, мало не ляпнула «покараю», в роль вжилася, коза. Вилаявши себе, не стримуюсь, додаю:
– ... поцілую.
Підіймає на мене очі, намагаючись зрозуміти; бачить, що сміюся, здається, розслабляється і навіть посміхається.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. АнонімноУвага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Раб. Книга 1. Чужий біль, Нідейла Нельте», після закриття браузера.
