Велена Солнцева - Заборони для відьми, Велена Солнцева

Частина 12

Придушивши важке зітхання зі скорботним виразом обличчя повернулася до дракона, а як же не журитися коли він точно років десять маківкою об каміння бився і всі мізки витрусив.

-Іди додому, хворобливий.

Очі Дара хижо звузилися і він вимовив загрозливо:

-Я не виношу образ.

Голос був тихий, але основну думку доніс. У дракона була тонка душевна натура, що не терпіла критики.

-Та хто ж тебе ображає? Ні в цьому житті.

 А сама швиденько на мітлу застрибнула і різко злетіла вгору, сподіваючись що крилатий мене не наздожене. Надія здохла в першу хвилину польоту. За спиною я виразно чула сильні помахи шкірястих крил, які зі свистом розтинали повітря. Вирішила не звертати на дракона уваги, бо саме цього він домагався. Я вже бачила що дракони можуть літати абсолютно безшумно.

 Метрах за сто від своєї хатинки різко пригальмувала, та так різко що ледве втрималася на гладкому держаку мітли, яка зараз докірливо ворушила гілочками. Я гарно бачила унизу свій будиночок і невеликий загін з особистої охорони нашого князя оточував його, відступивши метрів на десять і сховавшись у найближчих кущах. Просто переді мною стояв бар'єр із пошуково-сигнальної магії. Варто мені перетнути невидимий кордон, як хтось буде обізнаний про моє повернення і опиниться тут за лічені хвилини. Врятувала мене від подібної долі чудова реакція, вироблена за роки навчання у ведичній школі. Я хоч і слабка відьма і сама чаклувати не можу, але чужу магію за версту чую. На цей раз почуяла б раніше, та тільки дракон відволікав.

Дар безшумно зависнувши у повітрі прокоментував:

-Неслабкий у цій глушині князь.

Стверджувально кивнула. За своїх домашніх я не переживала, Кузьма напевно вже в столиці у матері, а рисеня кікіморам на якийсь час відніс. Він у мене кмітливий, його зайвий раз ні про що просити не потрібно, сам все зробить. Ось що мені тепер робити? Я побачила як унизу заметушилася охорона, тикаючи пальцями вгору, в наш бік.

Дар хмикнув:

-Здається нас помітили.

Нас не просто помітили, нас ще активно здавали.

-Слухай Дар, а нам точно до тебе не можна?

Але дракон не відповів, уважно дивлячись уперед. Теж придивилася, все ж таки цікаво що він такого  побачив. Як виявилось цікавого було багато, наш князь швидко наближався, весь оповитий якимсь чорним маревом. Я навіть ойкнула від страху.

Дар видихнув струмінь пари перемішаний з попелом і я почула шипіння:

-Бріар.

А князюшка наш не зводив погляду з мене, і навіть з такої відстані я бачила яким сказом палахкотять його абсолютно чорні очі.

-Ми йдемо.

Дар не чекаючи моєї відповіді різко підчепив мітлу хвостом і скинув мене собі на спину. Приземлилася я можна сказати вдало, якраз між двома гострими гребенями. Мітла відлетіла кудись убік, а мені зовсім не хотілося думати що б від мене залишилося впади я хоча б трохи правіше або лівіше. Сильніше вхопившись за кістяний гребінь, обхопила його руками і ногами, бо полетіли ми з неабиякою швидкістю і вітер постійно намагався скинути мене з мого сідала.

Приземлилися нескоро, у мене встигло оніміти все тіло і я просто скотилася з не надто гладкого боку, при цьому боляче пообдиравши руки і чомусь коліна. На підльоті до землі мене підхопили:

-З глузду з'їхала? Куди ти стрибаєш?

Сльозячими, трохи осоловілими очима подивилася на Дара.

-Де ми?

-У гірській долині. Сьогодні зупинимося тут, а завтра з ранку продовжимо шлях до Крижаних палаців.

Всю втому як вітром здуло. Я швидко зістрибнула з утримуючих мене рук і підозріло примружившись перепитала, в надії що мені все-таки почулося.

-Куди? Куди?

Дракон спокійно витримав мій погляд, і так само спокійно повторив:

-В Крижані палаци. Ти ж хотіла до мене додому, от і справдилося твоє бажання.

Я мимоволі проковтнула, подумавши що все ж таки потрібно бути обережніше зі своїми бажаннями, їх виконання загроджує наслідками

-Відмовляюся, неси мене назад!

Я вже подумки уявляла крижану пустку, де на десятки верст ні душі і тільки вітер сніг ганяє.

Дар усміхнувся:

-Ти ж сама хотіла до мене. Я справді не планував повертатися ще деякий час, але обставини змінилися.

Він не став пояснювати які обставини, просто розвернувся і пішов до рідкісенького лісочка,  вже за кілька хвилин повернувшись з величезним охапцем дров.

-Вночі тут буває досить холодно.

Склавши дрова будиночком дихнув на них пламенем. Я за цим усім спостерігала з відкритим ротом. Ніколи не подумала б, що дракони і не перевтілюючись так можуть. Вдруге шлунок гучним бурчанням нагадав про те, що я вже майже добу нічого до ладу не їла.

-Ти голодна?

З викликом підняла підборіддя, але шлунок своїми гучними руладами трохи псував враження.

-Трохи.

Дракон широко посміхнувся і прямо з місця зірвався у політ. З ним точно щось не так, навіть дракони не можуть так швидко перевтілюватися і так володіти своєю іншою сутністю.

Поміркувати над цим фактом мені не дала велика тушка дикого гуся, кинутого просто мені під ноги. Піднявши її з важким зітханням пішла до лісу, прив'язала його за лапу, швидко обскубши та розібравши принесла назад.

 Дар весь цей час уважно слідкував за мною .

-Яка ти господиня виявляється. А я чекав істерики та прохань про допомогу.

Хмикнула, знайшов ніжинку, я ще й не те можу. Але у відповідь тільки знизала плечима:

-Я ж все таки відьма.

Нас з першого класу вчили вести домашнє господарство, оскільки здебільшого відьми живуть одні до досить зрілого віку та сторонньої допомоги не приймають.

Дар усміхнувся:

-Тепер зрозуміло чому мій родич такий охочий до відьом.

А ось з цього моменту мені хотілося б докладніше:

-Лісантіїл правда з твоєї родини?

Дракон не поспішав відповідати. Він дуже ретельно провертав невеликий саморобний рожен із птахом, і тільки коли гусак підрум'янився нарешті промовив:

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍