Франко І. Я. - Мій ізмарагд, Франко І. Я.

(ЦНБ АН УРСР, І, № 7444, арк. 2), що не відрізняється від основного тексту. Автограф без заголовка, датований: «14.X [1897]». Подається за збіркою «Давнє й нове», с. 16-17.

VI. Декадент. Вперше надруковано в журн. «Зоря», 1896, № 17, с. 326. Вірш адресований В. Щуратові і викликаний його оцінкою ліричної драми І. Франка «Зів’яле листя» в статті «Літературні портрети. Д-р Іван Франко» («Зоря», 1896, № 2). І. Франко рішуче заперечив віднесення його до декадентів. У збірці «Давнє й нове» він надрукував дещо змінений текст вірша. Зокрема четвертий рядок п’ятої строфи «Я є мужик, пролог, не епілог» у збірці «Давнє й нове» читається так:

 

Я хлопський син, пролог, не епілог.

 

VII. Моїй не моїй. («Поклін тобі, моя зів’яла квітко…»). Вперше надруковано у кн.: «Мій Ізмарагд», с. 13-14. Подається за збіркою «Давнє й нове», с. 18.

VIII. Спомин. («У садочку в холодочку…»). Вперше надруковано у збірці «Мій Ізмарагд», с. 15-16, без назви. Подається за збіркою «Давнє й нове», с. 19.

 

 

II. ПАРЕНЕТІКОН

 

 

Паренетікон - збірка морально-етичних повчань.

I. «Коли обід хтось славний зготував…», II. «Не слід усякого любити без розбору…». Вперше надруковано в журн. «Житє і слово», 1895, кн. 3, с. 322-323, під спільним заголовком «Із чужих квітників. Із Ізмарагда».

III. «Не такого посту хоче бог від нас…». Вперше надруковано в журн. «Житє і слово», 1895, кн. 3, с. 324, під спільним заголовком «Із чужих квітників. Із Ізмарагда». Зберігся автограф (ф. 3, № 219, с. 26), який має незначні розходження порівняно з текстом збірки.

IV. «Як у хвилі сумніву і муки…». Вперше надруковано в журн. «Житє і слово», 1895, кн. 3, с. 322, під спільним заголовком «Із чужих квітників. Із Ізмарагда». Зберігся автограф (ф. 3, № 219, с. 21-22), значно відмінний від основного тексту:

 

Як у хвилі сумніву і муки

Не найдеться мудрий научитель,

То приймай потіху і пораду

Хоч би з простих і невчених уст.

Як на город військо йде вороже

І побачать прості люди в полі

І до міста стануть бігти з криком:

«Ворог! Ворог! Утікай, хто може!» -

Чи ж тоді всі мудрі, всі багаті

Не послухають тих простаків?

Чи на крик їх не почнуть тікати

І ховатись за міцнії мури?

А якби найшовся хто і мовив:

«Що там знають простаки ті глупі?

Відки мають право се кричати?

Князь на се їх не послав у поле».

І гордуючи отим простацтвом,

Він лишився б сам без остороги

І попався б ворогам у руки,-

Чи не слід його дурним назвати?

 

V. Багач. Вперше надруковано в журн. «Житє і слово», 1895, кн. 3, с. 325-326, без заголовка, під спільною назвою «Із чужих квітників. Із Ізмарагда». Зберігся автограф (ф. 3, № 219, с. 28), що не має істотних розходжень порівняно з текстом збірки.

У збірці «Давне й нове» вірш має третю строфу (див. третій том нашого видання).

VI. «Серцем молився Мойсей…». Вперше надруковано в журн. «Житє і слово», 1895, кн. 3, с. 326, під спільною назвою «Із чужих квітників. Із Ізмарагда». Зберігся автограф (ф. 3, № 219, с. 28), що не має істотних розходжень порівняно з текстом збірки.

VII. «Гнів - се огонь…». Вперше надруковано в журн. «Житє і слово», 1895, кн. 2, с. 162-163, під спільною назвою «Із чужих квітників. Із Ізмарагда». Зберігся автограф (ф. 3, № 219, с. 22), що має незначні розходження порівняно з текстом збірки.

VIII. «Немає друга понад мудрість…», IX. «Себе самого наперед…» , X. «Хоч хто і сто літ проживе…». Вперше надруковано у кн. «Мій Ізмарагд», с. 26-28. У збірці «Давне й нове» вірш «Немає друга понад мудрість…» має зміни.

Четвертий рядок другої строфи читається так:

 

Вона свобідна серед пут.

 

Четвертий рядок третьої строфи має такий вигляд:

 

Холодна тінь у страстей сквар.

 

XI. «Хоч від хліба здержусь...». Вперше надруковано в журн. «Житє і слово», 1895, кн. 3, с. 325, під спільним заголовком «Із чужих квітників. Із Ізмарагда». Збереглися два автографи (ф. 3, № 219, с. 26), один з яких читається так:

 

Сли я здержуся від хліба, проте ж від гніву не здержуся,

Не чоловік я, а звір!

Адже ж і звір не їсть хліба,- та кров п’є і шарпає тіло,

Так і фальшивий святець, що свого брата чорнить.

 

XII. «Як сережки золотії…». Вперше надруковано в журн. «Житє і слово», 1895, кн. 3, с. 321, під спільною назвою «Із чужих квітників. Із Ізмарагда». Зберігся автограф вірша (ф. 3, № 219, с 22) без істотних розходжень порівняно з текстом збірки.

XIII. «Здоров, Степане!». Вперше надруковано у кн.: «Мій Ізмарагд», с 30-31. Зберігся автограф (ф. 3, № 250), що має значні розходження порівняно з основним текстом:

 

«Здоров, Семене, що ти робиш,

Що над Дунаєм з гаком ходиш?» -

«Ой мав я жінку гультяйочку,

Та втопилася у Дунайочку.

Тут на камені цокотіла,

Поковзнулася і полетіла».

 

«Та що ж, Семене, бог з тобою,

Її шукаєш вверх водою?» -

«Ой, брате любий, се не кпини!

Не знав ти, видно, Катерини.

Навіть по смерті моя мила

Певно з водою не поплила».

 

Автограф датований: «3.XI [18]99».

XIV. «Не високо мудруй…». Вперше надруковано в журн. «Житє і слово», 1895, кн. 2, с. 162, під спільним заголовком «Із чужих квітників. Із Ізмарагда». Зберігся автограф (ф. 3, № 219, с. 27), який має додатковий дев’ятий рядок: «людям добре чинить».

XV. «Годуй гадюку молоком…», XVI. «Як промінясто гарний цвіт…», XVII. «Як лампа розбита…», XVIII. «Хто тому шкодить…», XIX.