Франко І. Я. - Мій ізмарагд, Франко І. Я.

нам шепнув: «Се злої відьми месть!

 

Мовчіть, бо пропадете всі дочиста!»

Ми - ша! Пропало наших ринських триста.

 

По морі ми плили без злих пригод,

Лиш хорував погано весь народ.

 

На морі вмерло дев’ять душ народу;

Їх замість погребу метали в воду.

 

Най бог боронить від такої тьми,

Як матері ридали за дітьми,

 

Коли їх риби довгі, мов ті балки,

Зубаті, чорні, рвали на кавалки!

 

В Бразілії ми теж зазнали зла:

Пропасниця лиха на нас зайшла.

 

Три місяці чекали ми на квіти:

Три хлопи вмерли тут і три кобіти.

 

П’ять хлопців до послуг продали ми,

А сім дівчат пішло в такі доми.

 

Про хлопців досі ми не мали вісти,

Дівчата раді: є що пити й їсти.

 

Що ж ще писать вам? Тут новин не гук:

П’ять душ нам досі вмерло від гадюк,

 

Тут по лісах блукають дикі люде,

Б’ють наших і їдять. І нам те, мабуть, буде.

 

Та, може, дасть нам бог іще підняться.

Було нас сорок, є ще вісімнадцять.

 

Одно лиш жаль, що вже по-руськи тут

Молиться ні балакать не дадуть.

 

На нас у місті крикнув Кандзюбінський:

«Nie wolno tutaj gadać po rusińskij!

 

Tu polski kraj i polski Bóg i król!

Po polsku gadaj albo gębę stul!» 7

 

Га, що ж, коли так острий ферлядунок,

Хай буде й так! Який нам тут рятунок?

 

Сим кінчимо. Прощайте! Ждіть від нас

Звісток, як нам заблисне ліпший час.

 

 

 

МІЙ ІЗМАРАГД

 

 

Вперше надруковано під назвою «Мій Ізмарагд. Поезії Івана Франка», Львів, 1898. У 1911 р. вийшла збірка поезій І. Франка «Давнє й нове», друге, побільшене видання збірки «Мій Ізмарагд», куди ввійшли цикли із збірки «Мій Ізмарагд» - «Поклони», «Паренетікон», «Притчі», «Легенди» (значно поповнені новими віршами) та додані нові цикли - «Із злоби дня» і «Гімни й пародії».

Поезії подаються за виданням 1898 р. Враховуючи волю автора, який озаглавив окремі вірші у збірці «Давне й нове» (віршам «Поклін тобі, моя зів’яла квітко…» дав назву «Моїй не моїй», «Важке ярмо твоє, мій рідний краю…» - «Рефлексія», «Ти, брате, любиш Русь…» - «Сідоглавому», «У садочку в холодочку…» - «Спомин», «Якби само великеє страждання…» - «Якби»), а також змінив заголовок поезії «Un coeur simple» на «Свята Доместіка», подаємо ці вірші за виданням 1911 р.

 

 

I. ПОКЛОНИ

 

 

I. Поет мовить. Вперше надруковано у кн.: «Мій Ізмарагд», с. 3-4.

II. Україна мовить. Вперше надруковано у кн.: «Мій Ізмарагд», с. 5-6.

III. Рефлексія («Важке ярмо твоє, мій рідний краю…»). Вперше надруковано у кн.: «Мій Ізмарагд», с. 7, без назви. Зберігся автограф без заголовка (Центральна наукова бібліотека АН УРСР, 8 І, № 7444, арк. 2), який не має розходжень порівняно з текстом збірки. Автограф датований: «14 Х [1897]». Подається за збіркою «Давне й нове», с. 15.

IV. Сідоглавому. («Ти, брате, любиш Русь…»). Вперше надруковано у кн.: «Мій Ізмарагд», с. 8-9, без назви. Вірш адресований лідерові «народовців» буржуазному націоналісту, одному з організаторів антинародної «нової ери» - реакційної угоди буржуазної інтелігенції з австрійським урядом і польською шляхтою - Юліанові Романчуку, що в газ. «Діло» від 13.V 1897 р. виступив з статтею «Смутна поява». Ця стаття була реакцією на передмову І. Франка «Nieco o sobie samym» («Дещо про себе самого») до польського видання збірки «Галицькі образки» «Obrazky galicyjskie», в якій І. Франко гостро висловився про тип галицького рутенця - «русина». Автор статті «Смутна поява» закидав І. Франкові відсутність патріотизму і рекомендував йому усунутись від громадської і політичної діяльності. І. Франко у творах «Сідоглавому» і «Декілька афоризмів у альбом «Ділу»…» викривав лицемірну «любов» до народу галицьких націоналістів. Зберігся автограф (ЦНБ АН УРСР, І, № 7444, арк. 1), що не відрізняється від основного тексту. Автограф без заголовка, датований: «14/Х [18]97». Подається за збіркою «Давнє й нове», с. 15-16.

Наводимо текст Франкових афоризмів за першодруком («Житє і слово», 1897, кн. 3, с. 263-264).

 

Декілька афоризмів у альбом «Ділу», прочитавши його статтю «Смутна поява» в ч. 97

 

Любов не обов’язкова, та почуття обов’язку обов’язкове.

Сліпа любов, як і сліпа віра, родить фанатизм і нетолеранцію.

Хто твердить: люблю свій народ, а не сповнює своїх обов’язків зглядом того народу - брехню твердить.

Справедлива увага - се хірургічна операція: болить і помагає; несправедлива увага - се сліпий вистріл: не болить того, на кого був вимірений, а тільки робить стрільцеві сором.

Посол Вєльовєйський прилюдно заявляє, що любить русинів. Ну, кого такі пани люблять, того я спокійним сумлінням можу не любити.

Перейдімо насамперед «собачу» азбуку, а там чень дійдемо й до ідеальної премудрості.

«Коли я зле сказав, докажи се, а коли добре сказав, за що ж мене б’єш?» (Єванг[еліє] Йоанново, XVIII, 24).

«Уж если он и останется собакой, так пусть же не от меня об этом узнают, пусть не я выдам его!» (Н. В. Гоголь, «Мертвые души»).

 

Polsko! lecz ciebie błyskotkami łudzą;

Pawiem narodów byłać i papugą;

A teraz jesteś służebnicą cudzą.

Choć wiem, że słowa te nie zadrżą długo

W sercu, gdzie nie trwa myśl nawet godziny…

Mówię, bom smutny i sam pełen winy.

Przeklnij, lecz ciebie przepędzi ma dusza,

Jak Eumenida przez wężowe rózgi. 9

(J. Słowacki)

Від народного обов’язку сам бог не може звільнити; нахваляється звільнити від нього сатана.

V. Якби. («Якби само великеє страждання…»). Вперше надруковано у кн.: «Мій Ізмарагд», с. 10. Зберігся автограф