Вільям Шекспір - Два веронці, Вільям Шекспір

до блазня.

 

Туріо

А панна чула про моє багатство?

 

Протей

О так, і вас шкодує.

 

Туріо

А чому?

 

Джулія

(вбік)

Тому, що все воно ослу належить.

 

Протей

Адже ж маєтки ваші у заставі...

 

Джулія

Іде пан герцог!

 

Входить герцог.

 

Герцог

Туріо! Протею!

Ну, як ся маєте, мої синьйори?

Хто з вас синьйора Егламура бачив?

 

Туріо

Не бачив я.

 

Протей

І я його не бачив.

 

Герцог

А донечку мою?

 

Протей

Не зустрічав.

 

Герцог

Тоді втекла вона до Валентина,

Й до неї приєднався Егламур.

Так,- певно це, бо їх брат Лоренс бачив,

Проходячи по лісі, де моливсь він.

Він знає Егламура й запевняє,

Що з ним була й вона, хоч не впізнав

Під маскою її лиця. Збиралась

Вона до брата Патріка на сповідь;

Але ж у брата не було її!

Тож певен я, що справа тут нечиста...

От і прошу: без зайвих слів, панове,

Сідлайте коней і скачіть мерщій

Туди, де шлях здіймається на гору,

До Мантуї. Я там чекать вас буду.

Вона напевне ту обрала путь.

Скоріш, скоріш, синьйори, мчіть за мною!

(Виходить)

 

Туріо

Яке ж дурне дівчисько й непокірне!

Тіка від щастя власного, коли

Воно само за нею так женеться!..

Помчу їм навздогін! Для того лиш,

Аби на Егламурові помститись,

А зовсім не з кохання до того

Шаленого дівчиська!

(Виходить)

 

Протей

Я ж подамся

Лиш доганяти Сільвію кохану,

На Егламура зовсім я не серджусь.

(Виходить)

 

Джулія

За ними я подамсь лише для того,

Щоб перешкодити його коханню,

Однак не мстити за її кохання.

(Виходить)

 

СЦЕНА 3

 

 

Ліс.

Входять розбійники з Сільвією.

 

1-й розбійник

Ходім, ходім!

Терпіння! Ми повинні відвести вас

До нашого отамана.

 

Сільвія

Я звикла

До лиха так, що й це знесу терпляче.

 

2-й розбійник

Веди її.

 

1-й розбійник

Де дівся той синьйор, що був із нею?

 

3-й розбійник

Він прудконогий і утік, але

Біжать Валерій з Мозесом за ним.

Веди її на західне узлісся:

Там наш отаман; ми ж - за втікачем;

У лісі повно наших! Ми - впіймаєм!

 

1-й розбійник

Ходім, я відведу вас до печери

Отамана; не бійтесь, має він

Шляхетне серце й жінки не покривдить.

 

Сільвія

О Валентине, все терплю за тебе!

 

Виходять.

 

СЦЕНА 4

 

 

Інша частина лісу.

Входить Валентин.

 

Валентин

Як швидко в нас народжується звичка!

Ці сутінки дрімливі, пуща ця

Мені миліша гомінкого міста. 38

Тут можу я сидіть на самоті,

Ніхто тут не пасе мене очима,

І можу я до пісні солов’я

Й мою тужливу пісню приєднати.

О ти, що тут живеш в моєму серці,

Не покидай надовго свій притулок,

Щоб сум тяжкий ці мури не пошкодив,

Не обернулась ця оселя в пустку!

О Сільвіє! Прийди, утіш мене.

Я жду тебе, ласкава, ніжна німфо!..

 

Чути гамір.

 

Що там за гамір? Знов мої хлоп’ята

Здіймають бучу, взявшись за грабунок!

Їх воля - їм закон! Когось полюють...

Хоч я їм до душі, але ж як важко

У шори брати їхній буйний норов...

Сюди ідуть,- сховайся, Валентине!

(Зникає)

 

Входять Протей, Сільвія та Джулія.

 

Протей

Щоб стати вам в пригоді, синьйорино,

Хоч послуг ви й не ціните моїх -

Життям своїм я важив, щоб звільнити

Вас від негідника, який хотів

На вашу честь тяжкий зробити замах.

Невже ж не заробив я у віддяку

Хоч погляду ласкавого від вас?

Вже менше я не можу вимагати,

Та менш мені ви й дати не могли б.

 

Валентин

(убік)

Чи ж це не сон, що бачу я і чую?

Любове, дай мені терпіння знести

Такий удар!

 

Сільвія

Яка ж бо я нещасна!..

 

Протей

Нещасні ви були, допоки я

Щасливою вас не зробив, коли

Так вчасно нагодивсь.

 

Сільвія

Моє нещастя

У тім, що ти наблизився до мене…

 

Джулія

(вбік)

Й моє у тім, що він почав до вас

Підходить надто близько.

 

Сільвія

Горе, горе!

Коли б голодний лев мене схопив,

Радніша я померти в нього в кігтях,

Ніж почувати, що від злої смерті

Мене Протей невірний врятував!

Бог бачить, як люблю я Валентина!..

Життя його для мене дороге,

Як і моя душа; але безмежна

До брехуна негідного Протея

Палка моя ненависть! Геть, облудо!

 

Протей

Ладен я кинутись в обійми смерті

За погляд твій єдиний чарівний!

О, вічне то прокляття для кохання,

Як нас жіноче серце не цінує,

Й мене не любить та, яку люблю я!..

 

Сільвія

Свою кохану сам ти не шануєш!

Згадай-но Джулію, кохання перше.

Ти ж присягався тисячі разів.

І клятви всі ганебно розтоптав,

Мене злочинно покохавши потім.

Де ж честь твоя? Чи ти у ній дволичний?

Та це