Публій Овідій Назон - Мистецтво кохання

а Тесей? Через нього сама, в чужині Аріадна 36     На узбережжі морськім чайок лякалась усе. 37 А запитай, чому Дев'ять доріг, хоч одна лиш дорога, — 38     "Тут за Філлідою гай, — скажуть, — тужив, осипавсь". 39 Гість твій (вершина чеснот!) залишив тобі меч свій, Дідоно, 40     Й смерті причиною став — плата за ласку твою! 41 Що вас згубило? Не вміли любить: бракувало мистецтва — 42     Тільки мистецька любов може тривалою буть. 43 Певно, донині б не знались на тім, та сама Кітерея, 44     Тут об'явившись мені: "Вчи їх, — веліла, — любить!" 45 І додала: "За які ж то провини страждають дівчата? 46     Збройним мужам оддавать їх безоружну юрбу? 47 Дві твої книги зробили умільцями справи своєї 48     Чоловіків, а тепер — зброю жіноцтву подай! 49 Хто Менелая жону в своїх віршах ганьбив, той потому 50     Їй же хвалу проспівав на щасливішій струні. 51 Ніжних дівчаток (якщо тебе знаю направду) не скривдиш — 52     Буде тобі все життя гарна віддяка од них". 53 Мовивши, з мирту листок (прикрашав тоді мирт їй волосся) 54     Й декілька ягід мені, мило всміхнувшись, дала. 55 Їх лиш узяв я — натхнення відчув: заясніло повітря, 56     Легше дихнулося враз, наче позбувсь тягаря. 57 Поки триває той дар, до науки беріться, дівчата — 58     Цноти, законів і прав тут не порушите ви! 59 Нині міркуйте над тим, що й вам загрожує старість — 60     Хай ні хвилина життя марно для вас не майне! 61 Поки ще можна, допоки сприяють літа повносилі — 62     Бавтесь! Рікою пливуть — не почекають! — роки. 63 Хвилі, що ген промайнула за обрій, назад не повернеш, 64     Як і години: втекла — вже не відкличеш її. 65 З віку свого користайсь: він збігає нечутно; до того ж 66     Завтрашнє — все ж не таке, як учорашнє, добро. 67 Де засірів чагарник, там недавно я бачив фіалки, 68     А з того терня колись квіти я рвав для вінка. 69 Прийде той час, коли ти, що тепер одганяєш коханців, 70     Будеш, самотня, стара, в ліжку тремтіти всю ніч. 71 Біля дверей своїх в пору нічну суперечок не вчуєш, 72     А на порозі рясних вранці не знайдеш троянд. 73 О, як то скоро — гай-гай! — вкривається зморшками тіло 74     Й щойно квітуче лице в'яне, безбарвним стає! 75 Сивінь зненацька тобі (те пасмо, мовляв, — од дитинства) 76     Вибілить голову всю, не омине й волоска. 77 Змії зі шкірою враз свою старість скидають із себе, 78     Олені — роги нові, щоб не старіти, беруть, 79 Нам же — онови нема. Не лишайте незірваним квіту: 80     Не зірвете навесні — сумно осиплеться сам! 81 Так і пологи — до старості крок, та й нива втрачає 82     З року на рік, по жнивах, краплю своєї снаги. 83 Не червоній через Ендіміона[6] латмійського, Люно; 84     Зоре світанкова, й ти — через Кефала свого! 85 А Кітерея? (Вона ж — і Гармонії мати, й Енея) 86     Тужить по нинішній день: бачить Адоніса кров. 87 Приклад беріть, умирущі, з богинь — невмирущого роду: 88     Не відмовляйте мужам — хай посмакують утіх! 89 Може, одурять? А втрата яка? Що ваше — те з вами: 90     Тисяча хай почерпне — все буде так, як було. 91 З часом і крицю зітреш; від ужитку потоншає кремінь, 92     Ви ж не лякайтесь тертя: втрата вам тут не грозить! 93 Хто б не дозволив, скажіть, вогонь — од вогню запалити? 94     Хто б у цебрі зберігав безмір морської води? 95 Втім: "Так негоже!" — котрась із жінок дорікне ласунові — 96     Моря не скривдиш, кажу, скільки його не черпай. 97 Не до розпусти хилю вас, однак, — велю не лякатись 98     Втрат, адже ваші дари вільні від будь-яких втрат! 99 Поки ще в гавані я, хай легкий мені подув сприяє: 100     Далі — потужніших сил нам знадобляться вітри. 101 Отже, з плекання почну. Як плекаєш — лоза виноградна 102     Дасть тобі добре вино, нива — пшеницю гінку. 103 Врода є даром богів. Чи багато з вас хвалиться нею? 104     Ні. Бо далеко не всім випав на долю цей дар. 105 Дбайте про вигляд самі. Не поможе й врода недбалій, 106     Хоч би обличчям