Іван Петрович Котляревський - Енеїда

class="v">Що сей для жінки все творить.

30 Венера, в облако обвившись,

Махнула в Пафос оддихать,

Од всіх в світелці зачинившись,

Себе там стала розглядать.

Краси пом’яті розправляла,

В волоссі кудрі завивала,

Ну п’ятна водами мочить.

Венера, як правдива мати,

Для сина рада все оддати,

З Вулканом рада в кузні жить.

31 Вулкан, до кузні дочвалавши,

Будить зачав всіх ковалів;

Свинець, залізо, мідь зібравши,

Все гріти зараз ізвелів.

Міхи престрашні надимають,

Огонь великий розпаляють,

Пішов треск, стук од молотів.

Вулкан потіє і трудиться,

Всіх лає, б’є, пужа, яриться,

К роботі приганя майстрів.

32 І сонце злізло височенько,

Уже час сьомий ранку був;

Уже закушовав смачненько,

Хто добре пінної лигнув;

Уже онагри захрючали,

Ворони, горобці кричали,

Сиділи в лавках крамарі;

Картьожники же спать лягали,

Фіндюрки щоки підправляли.

В суди пішли секретарі.

33 А наші з хмелю потягались,

Вчорашній мордовав їх чад;

Стогнали, харкали, смаркались,

Ніхто не був і світу рад.

Не дуже рано повставали

І льодом очі протирали,

Щоб освіжитись на часок.

Потім взялись за оковиту

І скликали річ посполиту —

Поставить, як іти в поход.

34 Тут скілько сотень одлічили

Аркадських жвавих парубків

І в ратники їх назначили;

Дали їм в сотники панів.

Дали значки їм з хоругвою,

Бунчук і бубни з булавою,

Списів, мушкетів, палашів.

На тиждень сала з сухарями,

Барильце з срібними рублями,

Муки, пшона, ковбас, коржів.

35 Евандр, Палланта підозвавши,

Такі слова йому сказав:

«Я, рать Енею в поміч давши,

Тебе начальником назвав.

А доки в паці будеш грати?

З дівками день і ніч ганяти

І красти голубів у всіх?

Одважний жид грішить і в школі,

Іди лиш послужи на полі;

Ледащо син — то батьків гріх.

36 Іди служи, годи Енею,

Він зна воєнне ремесло;

Умом і храбростю своєю

В опрічнеє попав число.

А ви, аркадці, — ви не труси,

Давайте всім і в ніс, і в уси,

Паллант мій ваш єсть атаман.

За його бийтесь, умирайте,

Енеєвих врагів карайте,

Еней мій сват — а ваш гетьман.

37 А вас, Анхизович, покорно

Прошу Палланта доглядать;

Воно хоть паруб’я, неспорно,

Уміє і склади читать;

Та дурень, молоде, одважне,

В бою як буде необачне,

То може згинуть неборак;

Тогді не буду жить чрез силу,

Живцем полізу я в могилу,

Ізгину, без води мов рак.

38 Беріте рать, ідіте з богом,

Нехай Зевес вам помага».

Тут частовались за порогом,

Евандр додав такі слова:

«Зайдіть к лидійському народу,

Вони послужать вам в пригоду,

На Турна підуть воювать.

Мезентій їх тіснить, зжимає,

На чинш нікого не пускає,

Готові зараз бунт піднять».

39 Пішли, розвивши короговку,

І сльози молодьож лила;

Хто жінку мав, сестру, ятровку,

У инчих милая була.

Тогді найбільш нам допікає,

Коли зла доля однімає,

Що нам всього миліше єсть.

За милу все терять готові:

Клейноди, животи, обнови.

Одна дороже милой — честь!

40 І так, питейним підкрепившись,

Утерли сльози із очей;

Пішли, марш сумно затрубивши;

Перед же вів сам пан Еней.

Їх первий марш був до байраку,

Прийшовши, стали на биваку,

Еней порядок учредив.

Паллант по армії діжурив,

Трудивсь, всю ніч очей не жмурив;

Еней тож по лісу бродив.

41 Як в північ самую глухую

Еней лиш тілько мав дрімать,

Побачив хмару золотую,

Свою на хмарі гарну мать.

Венера білолика, красна,

Курносенька, очима ясна

І вся, як з кров’ю молоко;

Духи од себе іспускала

І збрую чудную держала,

Явилась так перед синком.

42 Сказала: «Милий, на, Енею,

Ту збрую, що ковав Вулкан;

Коли себе устроїш нею,

То струсить Турн, Бова, Полкан;

До збруї що ні доторкнеться,

Все зараз ламнеться і гнеться,

Її і куля не бере;

Устройсь, храбруй, коли, рубайся

І на Зевеса полагайся,

То носа вже ніхто не втре».

43 Сказавши, аромат пустила:

Васильки, м’яту, і амбре;

На хмарі в Пафос покотила.

Еней же збрую і бере,

Її очима пожирає,

На себе панцир натягає,

Палаш до бока прив’язав;

Насилу щит підняв чудесний,

Не легкий був презент небесний;

Еней роботу розглядав.

44 На щиті, в самій середині,

Під чернь, з насічкой золотой,

Конала муха в павутині,

Павук торкав її ногой.

Поодаль був малий Телешик,

Він плакав і лигав кулешик,

До його кралася змія

Крилатая, з сім’ю главами,

З хвостом в верству, страшна, з рогами,

А звалася Жеретія.

45 Вокруг же щита на заломах

Найлучші лицарські діла

Були бляховані в персонах

Іскусно, живо, без числа,

Котигорох, Іван — царевич,

Кухарчич, Сучич і Налетич,

Услужливий Кузьма-Дем’ян.

Кощій з прескверною ягою,

І дурень з ступою новою,

І славний лицар Марципан.

46 Так пан Еней наш знаряжався,

Щоб дружби Турну доказать;

Напасть на ворогів збирався,

Зненацька копоті їм дать.

Но зла Юнона не дрімає,

Навильот умисли всі знає,

Оп’ять Ірисю посила:

Як можна Турна роздрочити,

Против троянців насталити,

Щоб викоренив їх дотла.

47 Ірися виль, скользнула з неба,

До Турна в північ шусть в намет;

Він дожидавсь тогді вертела,

Хлистав з нудьги охтирський мед.

К Лависі од любви був в горі,

Топив печаль в питейнім морі.

Так в армії колись велось;

Коли влюбився чи програвся,

То пуншу хлись — судьба поправся!

Веселлє в душу і влилось!

48 «А що? — Ірися щебетала. —

Сидиш без діла і клюєш?

Чи се на тебе лінь напала?

Чи все троянцям оддаєш?

Коту гладкому не до мишки;

Не втне, бачу, Панько Оришки!

Хто б сподівавсь, що Турн бабак?

Тобі не хист з Енеєм биться,

Не хист з Лавинієй любиться,

Ти, бачу, здатний бить собак.

49 Правдивий воїн не дрімає,

Без просипу же і не п’є;

Мудрує, дума, розглядає,

Такий і ворогів поб’є.

Ну, к чорту! швидше охмеляйся,

Збирать союзних поспішайся,

На нову Трою напади.

Еней в чужих землях блукає,

Дружину в поміч набирає,

Не оплошай тепер: гляди!»

5 °Cказавши, столик ізвалила,

Шкереберть к чорту все пішло:

Пляшки і чарочки побила,

Пропало все, як не було.

Зробився Турн несамовитий,

Ярився, лютовав неситий,

Троянськой крови забажав.

Всі страсти в голову стовкнулись,

Любов і ненависть прочнулись;

«На штурм, на штурм!» — своїм кричав.

51 Зібрав і кінних, і піхотних

І всіх для битви шиковав;

І розбишак самих одборних

Під кріпость задирать