Петро Мірчук - Українська Повстанська Армія 1942-1952

останнім набоєм стрілявся сам. Ніхто не здавався живим. Всі згинули по-геройськи. Згинули тут: к-р Сторчан, сотенний Вулка, заступник сотенного Ігор, чотовий Хмеленко, чотовий Корнієць і інші.

За цей час поставлено другу оборонну лінію. На південний відтинок перекинуто відділ Андрія Шума, який зайняв Гурбенську гору і по-геройськи держав її до вечора. Аж вечором большевикам вдалося при допомозі танків викинути Андрія Шума із становища на горі. Інші відтинки скріплено куренями Довбенка і Бувалого.

Завзятий бій на всіх відтинках тривав до ночі. Всі большевицькі атаки з намаганням знищити наші відділи заломились об геройську повстанчу оборону.

Під прикриттям ночі, звівши кілька стрічних боїв з большевицькими заставами, наші відділи вирвались з ворожого оточення.

В боях під Гурбами згинуло 80 повстанців, в тому 60 безсмертних сторчанівців. Большевицькі втрати начислюються понад 800 вбитими і багато ранених".

Біля сто ранених бійців УПА та понад 200 ще не озброєних новозголошених до УПА, які попали в большевицький полон, большевики в варварський спосіб закатували на смерть.

Та на цьому наступ большевиків на відділи УПА не закінчився. Вже чергового дня, 25. 4. 1944 р. частина відділів, що прорвалися з окруження під Гурбами попадає в бій з переслідуючими большевиками, в якому впав командир куреня Мамай, родом з Полтавщини, відомий з побідних боїв з німецьким окупантом та з большевицькими партизанськими загонами на східніх, осередніх та північних українських землях.

Вирвавшись з кітла гурбенських лісів частина відділів УПА відступила на Сурожські ліси, а головні сили взяли напрям на Полісся. У Бущі прийшло знов до великого бою з сильними большевицькими заставами, в якому повстанським відділам вдалось розбити большевиків і вийти на шосу Рівне-Київ.

29. квітня приходить знов до великого бою б. села Залізниця на Крем'янеччині, який коштував большевикам 240 бійців вбитими. Тоді ж в бою біля с. Березина загинув популярний командир УПА Буревій, уродженець Вінниччини.

Два тижні пізніше, 13. травня 1944 в бою в с. Кордишеві на Остріжчині загинув командир Кропива, начальник штабу групи УПА-Південь, член Краєвого Проводу ОУН, відомий з боїв проти гітлерівських і сталінських окупантів.

Важких ударів довелось зазнати й південній частині УПА-Південь. В великому бою з большевиками в Кам'янець-Подільщині на початку червня 1944 р. загинув з великою кількістю повстанців курінний к-р Довбуш, герой Кам'янець-Подільщини і Вінниччини, а в бою на Вінниччині 10. червня 1944 р. загинув геройською смертю командир групи УПА-Південь полк. Батько (Омелян Грабець).

Двомісячні великі бої частин УПА-Південь, в яких большевики наступали цілими дивізіями з усіми родами зброї до важких гармат, танків і літаків включно, забрали надзвичайно багато жертв. Втрати в людях повстанських відділів були так великі, що Головне Командування рішило розформувати УПА-південь, включаючи уцілілі частини УПА-Південь до УПА-Захід, а в деяких випадках до УПА-Північ. На Житомирщині, Вінниччині й Кам'янець-Подільщині залишилось лиш кілька окремих відділів у лісистих околицях, як от Холодний Яр, Турчинецький та Сатанівський ліси тощо.

Трагічна доля групи УПА-Південь заставила Головне Командування УПА змінити тактику переходу фронтів. Показалось, що великі бої з Червоною Армією, силами кількох чи кільканадцяти куренів, забирають надто багато жертв. Тому літом 1944 р. всі частини, УПА дістають наказ розчленуватись на відділи не більше як по дві сотні і перейти в Карпати, або в більші масиви лісів, а в районах менших лісів розчленуватися на чоти, а то й рої.

Ця тактика виправдала себе вповні. Не стрічаючи на свому шляху великих скупчень повстанських сил, Червона Армія не входила звичайно в бої з малими відділами, бо для неї, в погоні за втікаючими масами німецьких військ, було важним забезпечити собі шляхи перемаршу й постачання. Завдяки цьому, наприклад в районі Коломия-Косів-Надвірна аж до весни 1945 р. проіснувала т. зв. упівська республіка, де повстанських з'єднань ніхто не чіпав.

В бої з, арміями попали після цього лише сотні "Вовки", сотня Громового і сотня Голуба з Військової Округи "Буг" УПА-Захід в південній Холмщині, коли фронт нагло рушився і надзвичайно скорим темпом пересунувся на південний захід. Згадані сотні попали наприкінці липня 1944 р. біля с. Набруж в бій з німцями, втративши в ньому понад 50 бійців вбитими, а чергового дня сотня Громового попала знов біля с. Щип'ятин у бій з большевиками і втратила понад 30 вбитими. Решта частин УПА-Захід, як теж УПА-Північ проходили фронти розчленовано, виминаючи зудари з арміями.

Зміна тактики дозволила групам УПА-Захід та УПА-Північ перейти фронти та продістатися в большевицьке запілля без більших втрат. А в запіллі повстанські сили стрінулись в бою вже не з Червоною Армією, а з властивим органом большевицького поневолювання - спецвідцілами МВД-МГБ.

Особливий характер мали прифронтові дії та перехід через фронти південних частин УПА-Захід. Цю особливість зумовила з одної сторони - велика пригожість терену для партизанських дій (Карпатські гори з масивами лісів), і з другої - гнучкість фронтів на цьому відтинку.

Завдяки цьому, більші бої відділів УПА з обома окупантами в районі воєнних фронтів, які довели УПА-Південь до катастрофи і в зв'язку з цим були в групі УПА-Північ та північним частинам групи УПА-Захід Головним Командуванням заборонені, для південних частин УПА-Захід, що діяли в районі Карпат, стали "хлібом-насушним".

Лявіна большевицьких армій наблизилась до терену дій УПА-Захід в лютому 1944 р. Було вже очевидним, що німецька армія не в силі більше спинити большевицьку лявіну, яка скоро заллє й Західню Україну, та перекотиться за Карпати. Тож командування УПА кладе тепер Головний натиск на підготову до майбутньої, важкої боротьби проти червоного окупанта: на магазинування зброї, амуніції: харчів та на будову спеціяльних підземних сховищ-криївок.

З метою придбання потрібних запасів зброї й амуніції відділи УПА організують і переводять в гірському терені засідки й роззброювання німецьких, мадярських та чужонаціональних частин німецької армії. Роззброювання останніх приходило звичайно без боїв, бо бельгійці, французи, голляндці, чи еспанці, які служили в німецькій армії, бачили неминучу програну Німеччини й не мали найменшої охоти кривавитись в боях ще й з українськими партизанами. Зате з німецькими частинами і досить часто теж з мадярами доводилось таки зводити бої.

Джерелом для стягання харчевих запасів були не зліквідовані ще "лігеншафти", переважно на Підгір'ю, та німецькі магазини. Відділи УПА переводять наскоки на них, перевозять сконфісковані харчі в ліси й замагазиновують їх у спеціяльних підземних сховах.

Попри це не залишає УПА поза своєю увагою й оборони українського населення перед німецькими та большевицькими грабіжницькими бандами.

Випадовою базою