Даніель Дефо - Робінзон Крузо

лікування, яке так допомогло мені вчора, — зробив настоянку тютюну на ромі, але випив не так багато, як напередодні. Листя я вже не жуваві над димом не дихав, і тому наступного дня, 1 липня, почувався гірше. Напад лихоманки повторився, проте був він не таким шаленим, як перед тим.

2 ЛИПНЯ. — Лікувався всіма трьома способами. Як і перше, аж голова закрутилася від тютюну; до того ж я подвоїв дозу настоянки.

3 ЛИПНЯ. — Напади цілком припинилися, та я ще не поновив сили до кінця. Поки я остаточно приходив до тями, думки мої весь час крутилися навколо тих самих слів: «Я тебе порятую». Неможливість порятунку тисла на мене, та зненацька інша думка зринула у свідомості: чи не забагато я мрію про порятунок із безлюдного острова? Може, насправді порятунок уже здійснився, — адже я видужав від страшної хвороби? А на це я й не звернув уваги! Маю бути вдячним за цей порятунок — чого ж більшого я так прагну? Серце моє стислося, я став на коліна і щиро подякував Господу за чудесне одужання.

4 ЛИПНЯ. — Зранку дістав Біблію і почав читати Новий Заповіт. Читав стільки, скільки міг, і все згадував свій жахливий сон і слова грізного чоловіка: «Ніщо не спонукало тебе до каяття»… Я щиро каявся за своє минуле життя, і тоді вперше з'явилася віра, що Бог мене почує.

Та слова псалма «до Мене поклич, — Я тебе порятую» зараз дещо змінили свій сенс. Спершу за ПОРЯТУНОК я вважав визволення з безлюдного острова — хоч яким великим був острів, та для мене він залишався неволею, в'язницею, якої гірше й бути не може. Але тепер, споглядаючи своє минуле життя, я бачив ПОРЯТУНОК в іншому — у звільненні від тягаря провини, який тиснув на мене усі ці роки. Я не страшився самотності — і не просив звільнення від неї. Якщо хтось читатиме мої записи, нехай знає: порятунок духовний — це більше благословення, ніж порятунок тілесний.

Та повернімося до щоденника.

Становище моє поліпшилося — хоч у житті нічого не змінилося, проте багато змінилося в моїй душі. Я заспокоївся, здоров'я відновилося. Я подбав про все, щоб якнайвигідніше облаштувати своє щоденне існування.

4–14 ЛИПНЯ. — Усі дні я здебільшого прогулювався з рушницею, щодня потрошку, як людина, яка відновлює сили після серйозної хвороби. Ліки, які я застосовував, навряд чи колись використовувалися саме так, та я й нікому не раджу їх вживати. Хоча лихоманка й гарячка минулися, слабкість у тілі лишалася ще довго. Після хвороби я зробив один важливий висновок: у сезон дощів у жодному разі не можна перебувати довгий час надворі, особливо коли дме шалений вітер. У вересні-жовтні нема таких вітрів, і тому дощі в цей час не такі небезпечні.

Розділ 7

Досвід землеробства

На лиховісному острові я мешкав уже понад десять місяців. Надії на визволення не було — я був цілком переконаний, що нога людська не ступала у цій місцевості. Тепер, коли моя оселя була добре укріплена, я вирішив краще розвідати острів — може, знайду корисні рослини чи те, про що досі й не здогадувався.

Ретельне дослідження острова я розпочав 15-го липня. Насамперед я прогулявся вглиб острова берегом лиману, в якому зазвичай причалював плоти. За дві милі я помітив, що морська вода вже не сягає сюди, а в лиман впадає річечка зі свіжою джерельною водою.

Зараз був сухий сезон, тож річечка майже пересохла. На берегах її розкинулися зелені луки — рівнинні, вкриті травою; трохи далі від берега, куди не сягає вода навіть під час розливу річок, ріс тютюн — зелений і з напрочуд міцними стеблами. Знайшов я й інші рослини, але не знав їхніх назв; можливо, це були корисні рослини, тільки я не відав їхнього призначення. Я шукав коріння маніоки, з якого індіанці печуть хліб, але воно мені не трапилося. Зустрілися мені зарості алое, та я не знав, яка з них користь. Бачив я також цукрову тростину, але дику, яку важко вирощувати для виготовлення цукру.

Поки що я задовольнився побаченим і повернувся додому, міркуючи, яким чином мені перевірити різні рослини й плоди — які з них добрі, а які ні. Поки я мешкав у Бразилії, я так мало звертав увагу на дику природу, а які-не-які знання рослин у моєму сьогоднішньому становищі могли б мені дуже придатися.

Наступного дня, 16-го числа, я знову вирушив тою самою дорогою, але зайшов далі, ніж учора, й побачив, що річечка щезла, з нею щезли й луки, а натомість попереду проглядала лісиста місцевість. Тут росли різноманітні плоди; під ногами мені щораз траплялися дині, а з дерев звисали грона винограду. Лоза виноградна вилася по деревах, і грона були якраз у самому соку — стиглі та смаковиті. Відкриття здивувало й потішило мене, хоча я боявся наїдатися досхочу, пам'ятаючи один випадок із власного життя: коли я був у неволі в Африці, кілька англійців-рабів загинули від гарячки, яку викликало споживання місцевого винограду. Тож я вирішив висушити виноград на сонці, а потім їсти родзинки, які матимуть м'якшу дію на організм; до того ж я зможу їх їсти, коли сезон винограду скінчиться.

Весь вечір я провів тут і навіть не повернувся на ніч додому, — це була перша ніч, коли я спав не у власній оселі. Спав я на дереві і виспався добре, а наступного дня продовжив розвідку. Я пройшов близько чотирьох миль увесь час на північ; вдалині стриміли верхівки пагорбів. Нарешті я помітив розколину в горах, з якої било прісне джерело. Струмок спускався на схід, а навколо нього буяла зелень — яскрава й багата, наче рукотворний садок.

Я спустився в долину, досліджуючи її з дивним відчуттям утіхи, — важко було уявити, що все це належить мені, що я — володар і король усього острова. Безліч какао-дерев росли довкруж мене, а ще апельсини, лимони, солодкі цитрини. Це були дикі дерева, майже без плодів, та може, зараз була й не найкраща пора для них. Зібрав я тільки зелені лайми — смачні та корисні. Лаймовий сік я пізніше змішував із водою й отримував напій, який чудово освіжав.

Я назбирав стільки плодів, що час було повертатися додому. Я вирішив зробити запас винограду, лимонів і лайму на сезон дощів, який уже наближався. Для цього я склав зібраний виноград, лимони й лайми на три купи і, взявши з собою потрошку з кожної,