Даніель Дефо - Робінзон Крузо

вирушив додому, вирішивши навідатися сюди ще раз із великим лантухом, щоб забрати решту. Отож, повернувся я додому після триденної відсутності (печеру й намет я давно вже називав домівкою), але в дорозі виноград зіпсувався: від власної ваги стиглі ягоди потріскалися, пустивши сік, тож уже не годилися в їжу. Лайми я доніс прекрасно, але їх я взяв небагато.

Наступного дня, 19-го липня, я повернувся в долину, маючи при собі дві торби для врожаю, і був приголомшений, коли побачив, що мої запаси, охайно складені на три купки, були розкидані й цілком потовчені, та ще й наполовину зжерті. З цього я зробив висновок, що в долині водяться якісь дикі тварини, проте які?… Хай там як, та я не надто шкодував, бо знав, що не зможу донести виноград додому: перестиглі плоди знову дорогою порепаються під власною вагою, тож я ухвалив інше рішення. Я розвісив грона винограду на деревах, щоб просушити на сонці. Додому ж я приніс стільки лимонів і лаймів, скільки зміг підняти.

Вдома я раз у раз повертався думками до багатої долини. Вона була розташована в прекрасному місці, захищена від штормів лісом, а з другого її боку протікав струмок. Я збагнув, що збудував собі оселю на найгіршій ділянці острова. Саме тому всі мої думки були спрямовані на те, як перенести житло у місце безпечне й захищене, та, разом із тим, багате на рослинність і фрукти.

Такі думки довший час тішили мене, а чудова місцевість спокушала, та незабаром я змінив напрямок своїх міркувань. Зараз я мешкав на березі моря, де є хоч якась надія дати про себе знати; та ж таки лиха година, яка викинула мене на безлюдне узбережжя, може раптом послати мені товаришів у нещасті. І хоча шанси були мізерні, все одно було б нерозумно сховатись у лісах поміж гір, у самому центрі острова, і цілком виключити можливість визволення. Тому я не можу переїжджати зі старої оселі.

Та я настільки закохався у прекрасну долину, що провів там решту липня; постановивши все-таки не переїжджати, я однак збудував собі невеличку хижку, яку огородив міцним парканом — подвійним частоколом височенних паль; проміжок між рядами паль я щільно натоптав хмизом. Тут я почувався у безпеці і ночував іноді дві-три ночі поспіль. Всередину залазив тільки драбиною. Тепер я уявляв себе багатієм: маю постійну домівку і літню хатину. Над спорудженням літньої оселі я трудився до початку серпня.

Тільки-но я скінчив зводити паркан, як почався сезон дощів. Це змусило мене триматися ближче до старого намету, бо хоча я змайстрував собі новий намет зі шматка вітрила, проте не мав над ним даху, який би добре захищав мене від штормів. Не було в долині й печери, куди б я міг заховатися, якщо вперіщить зовсім уже шалена злива.

Отож, на початку серпня я закінчив будівництво і тепер відпочивав. 3-го серпня я виявив, що виноград добре просушився — сонце зробило з нього чудові родзинки. Я познімав виноград із дерев, і дуже вчасно: дощі, які пішли майже одразу потому, безперечно зіпсували б його, і взимку я б не мав чим поласувати. Усього я насушив із дві сотні великих грон винограду.

Як я вже казав, коли я познімав виноград і переніс додому, хлянули дощі. З того дня, а було це 14-го серпня, дощі лили майже щодня й до середини жовтня. Іноді землю заливала така злива, що я не міг і носа вистромити надвір по кілька день.

Цього літа родина моя несподівано поповнилася: спершу втекла одна з моїх кицьок, і я дуже засмутився. Я гадав, що вона загинула, але наприкінці серпня вона повернулася додому з трьома кошенятами. Це було тим паче дивно, що хоча я й уполював колись на острові дикого кота, тобто вони тут водилися, проте мені здавалося, що то була цілком інакша порода, ніж коти європейські. Кошенятка ж виявилися звичайними домашніми котиками, як і їхня мама. Оскільки я мав тільки дві кицьки, подиву моєму не було меж. Згодом котяча сімейка так розрослася, що мені доводилося відстрілювати їх, як хижаків, і виганяти подалі від хати.

З 14-го до 26-го серпня лили шалені дощі, і я нікуди не виходив, бо після хвороби боявся сильно змокнути. Обмеження одразу далися взнаки: мені бракувало харчів. Двічі мені вдавалося вийти на полювання; першого разу я вполював цапа, а 26-го числа знайшов величезну черепаху, — це для мене був смаколик. Отак виходило, що на сніданок я ласував родзинками, на обід смажив собі козине або черепашаче м'ясо (на жаль, я не мав посудини, щоб варити або тушкувати його), а вечеря моя складалася з двох-трьох черепашачих яєць.

Поки я змушений був ховатися вдома від дощу, дві-три години щодня я працював над тим, щоб розширити й поглибити печеру. Рухався я весь час в один бік, тож незабаром прорубав отвір назовні, збоку пагорба, і тепер міг спокійно виходити й заходити. З іншого боку, мене не надто тішило, що я відкрив вільний доступ до оселі: раніше я почувався цілком захищеним, а зараз — вразливим, та насправді на острові я ще не надибав жодної істоти, яка б становила для мене загрозу: мені не траплялося тварини, більшої за цапа.

30 ВЕРЕСНЯ. — Сьогодні — сумні роковини мого прибуття на острів. Я порахував карби на дереві й виявив, що провів на острові вже триста шістдесят п'ять днів. Цього дня я вирішив не працювати, а натомість молився Богу й просив Його милості. Я постив, і за дванадцять годин з'їв тільки одне сухе печиво й пригорщу родзинок, а потім вклався спати. До того часу я не зважав на святі неділі, бо не мав релігійності в душі, а згодом взагалі припинив вирізняти тижні і більше не карбував довшу позначку, відзначаючи неділю. Але тепер, перерахувавши дні, я розділив їх на тижні й відзначив кожну неділю. Наприкінці роботи я збагнув, що в мене якось загубився один день.

За кілька днів я помітив, що в мене закінчується чорнило, і вирішив витрачати його ощадливіше — записувати тільки найвизначніші події свого життя, а не вести щоденні записи.

Сухий сезон і сезон дощів регулярно зміняли один одного, і я, навчившись передбачати їх, устигав добре підготуватися. Проте свій досвід я набував не так легко — часто-густо після чергового досліду в мене лишалися ґулі, і про один такий випадок я розповім.

Я вже згадував, що зібрав кілька колосків ячменю й рису, які дивом виросли