Даніель Дефо - Робінзон Крузо

у мене під порогом, як мені спершу здалося, самі собою. Гадаю, мав я щось із тридцять колосків рису та двадцять колосків ячменю. Коли перейшов сезон дощів, я гадав, саме слушний час посіяти зерно, тим паче, що сонце перемістилося й не так пекло з боку мого намету.

Дерев'яною лопатою я, як міг, скопав ділянку землі, розділив її навпіл і посіяв ячмінь та рис. Коли я сіяв, мені спало на думку, що не варто витрачати весь запас зерна, бо я точно не знаю, коли найкраще садити, тож я посіяв приблизно по дві третини, а по пригорщі рису та ячменю залишив на другий раз. Згодом я переконався, як мудро вчинив, зоставивши трохи зерна! Те, що я посіяв, не хотіло сходити, адже місяці були засушливі, не було дощу, щоб промочити землю, і доки не почався сезон дощів, жодне зерно не проросло. Коли ж пішли зливи, колоски дружно проросли, наче я їх тільки-но посіяв.

Отож наступного разу я обрав більш вологу ділянку землі поблизу літньої хатини й посіяв зерно у лютому, якраз напередодні весіннього рівнодення. У березні й квітні лили дощі, тож колосся дружно вистромилося з землі, і я зібрав прекрасний врожай. Щоправда, його було небагато — не більше однієї восьмої бушеля кожного виду. Та завдяки цьому експерименту я набув досвід, коли найкраще сіяти зерно, і протягом року міг тепер збирати два врожаї.

Поки росло зерно, я зробив два відкриття, які мені згодом дуже придалися. Щойно скінчилися дощі та встановилася ясна погода (а було це в листопаді), я навідався у свою літню хатину. Хоч я там не бував кілька місяців, усе там лишалося неторканим. Подвійна огорожа міцно сиділа в землі, а оскільки я зрізав живе дерево, воно пустило коріння й зазеленіло, причому свіже галуззя було довгим і гнучким, як на вербі. Я не знав, як називається це дерево.

Видовище зазеленілої огорожі здивувало мене, та заразом і потішило; я підрізав живопліт, а за три роки він розрісся неймовірно, і крони дерев шапкою нависали над наметом і затіняли його. Тут можна було жити протягом усього засушливого сезону. Це несподіване відкриття навело мене на думку зробити таку саму огорожу навколо старої оселі. Я нарубав паль із того самого дерева й обгородив подвійним рядом оселю на відстані близько вісьмох ярдів від валу. Дерева гарно розрослися і не тільки захищали від спеки, а згодом послужили добрим захистом — про це я розповім свого часу.

Мої спостереження підтвердили, що пори року на острові — то не зима й літо, як у Європі, а радше сезон дощів і сухий сезон: починаючи з середини лютого, весь березень і до середини квітня — дощить, сонце ж у цей час близько до небесного екватору. З другої половини квітня, весь травень, червень, липень і до середини серпня — сухо, а сонце стоїть на північ від екватору. З другої половини серпня, весь вересень і до середини жовтня — дощить, а сонце вертається. З середини жовтня, протягом листопада, грудня, січня і до половини лютого — сухо, а сонце переповзає на південь від екватору.

Іноді сезони дощів скорочувались або подовжувались — в залежності від напрямку вітру, проте загалом картина була прогнозованою. Оскільки я вже мав сумний досвід — захворів, змокнувши під зливою, — то намагався подбати заздалегідь про харчі, щоб не доводилося виходити надвір, і в дощові місяці просиджував цілі дні в наметі. Отут я й узявся до роботи, яку весь час відкладав на потім, бо була вона занадто копіткою, а я не мав достатніх до неї навичок. По-перше, я волів сплести собі кошика, та лоза, яку я раніше збирав, виявилася занадто ламкою. Хлопчиком я годинами простоював біля майстрів, спостерігаючи за плетенням кошиків, і зараз спогади мені вельми придалися. Я охоче допомагав кошикарям, тож багато чому навчився від них і знав основи цього ремесла. Мені потрібен був тільки відповідний матеріал.

Аж тут мені спало на думку скористатися лозою з того дерева, схожого на вербу, з якого я зробив живопліт, — може, його галуззя виявиться достатньо міцним і гнучким? Наступного дня я завітав у літню хатину, вирізав кілька тонших лозинок і випробував їх на міцність і гнучкість. Вони витримали випробування. Наступного разу я повернувся до літньої хатини, озброєний сікачами, щоб нарубати собі достатньо лози. Я розклав галуззя в тіні огорожі, щоб воно просушилося, і коли воно було готове для роботи, забрав його до печери.

Коли вперіщили дощі, я сидів і плів кошики, безліч кошиків, — щоб виносити землю з печери і щоб складати речі, — і хоча зовні мої кошики були непоказними, однак добре слугували моїм цілям. Пізніше я ніколи не забував брати кошик із собою на прогулянку. А коли корзини зношувалися, я робив собі нові. Сплів я кошики і для зерна — міцні й надійні — замість старих лантухів, тож тепер тільки чекав нового врожаю.

Коли я виконав перше своє бажання, а на це в мене пішло чимало часу, я замислився, як задовольнити ще дві потреби: не було в мене жодної посудини для рідини, окрім двох діжечок, майже повних рому, а також кількох скляних пляшок — і звичайних круглих, і великих квадратних, і для води, і для міцних напоїв. Не мав я навіть горщика, щоб зварити собі страву, — один тільки казан порятував із корабля, та й той такий здоровезний, що в ньому неможливо було зварити юшку чи потушкувати м'ясо для мене одного.

Друга ж річ, про яку я мріяв, — викурити люльку доброго тютюну. Сам я не був у змозі змайструвати справжню люльку, проте незабаром винахідливість допомогла знайти їй замінник… Отож восени я мав багато роботи — насадив живопліт навколо домівки, а коли почало дощити, сидів удома та плів кошики. Але тут з'явилася нова справа, яка на довгий час заволоділа моєю увагою.

Розділ 8

Розвідини місцевості

Понад усе мені кортіло дослідити кожен куточок острова. Я вже прогулювався проти течії річечки, яка впадала в лиман, де розвідав прекрасну долину, збудував літню хату і знайшов новий вихід у море — просто на протилежному кінці острова. Перетнувши острів упоперек, я вирішив дослідити його уздовж. Цього разу я озброївся рушницею, сокирою, порохом і набоями, узяв із собою пса і не забув про харчі — два сухих печива й великий запас родзинок, та вирушив у подорож.

Якщо перетнути