Даніель Дефо - Робінзон Крузо

долі, я полишив своїх батьків самотою оплакувати моє безрозсудство, тож зрештою прийшов час плакати мені самому. Я знехтував допомогою близьких, які прагли якнайліпше облаштувати моє життя, і зараз маю боротися за виживання. І в цих умовах не маю ні помочі, ні підтримки, ні поради». У розпачі я вигукнув: «Господи, допоможи мені у цій скруті!» Оці слова й були першою моєю справжньою молитвою.

Але повернімося до щоденника.

28 ЧЕРВНЯ. — Після сну я почувався набагато краще, а напад лихоманки минувся. Я підвівся з ліжка. Хоча в душі ще тримався острах після пережитого, проте я розсудив, що напад якщо й повториться, то вже завтра, а сьогодні треба подбати про себе. Я наповнив велику скриню пляшками з водою й поставив на столі побіч себе, щоб просто з ліжка міг дотягнутися рукою. Коли ж мене знову почне трусити лихоманка, я зможу полегшити свій стан — для цього до води я додав із чверть пінти рому. Далі я підсмажив на вугіллі великий шмат козиного м'яса, але з'їсти зміг зовсім мало. Я трохи прогулявся, але почував слабкість, та ще й опосідали мене сумні думки — боявся, що назавтра хвороба повернеться.

Повечеряв я трьома черепашачими яйцями, які заліку приску. Після вечері хотів вийти на прогулянку, та насилу міг підняти рушницю, а без неї я ніколи не відходив далеко. Тому я погуляв поблизу оселі, присів на березі й задивився на море — гладеньке та спокійне. Отак я сидів і глядів, і раптом у голові зринули питання: навіщо створені землі й моря, яких я вже досить надивився? Коли і звідки вони взялися? Хто я такий і навіщо живу, і навіщо живуть усі інші істоти, дикі й ручні, звірі і люди? Звідки ми взялися? Поза сумнівом, нас усіх породила якась незнана сила, яка створила землю і море, повітря і небо. Але що ж це за сила? І тут цілком логічно прийшла відповідь: Бог усе створив. А якщо Бог усе створив, либонь, він усім і керує, — сила, яка могла щось створити, безперечно має змогу ним і керувати. Отож якщо в Божому царстві щось відбувається, то не без Його відома.

А коли нічого не відбувається без Його відома, Він знає, що я тут, на безлюдному острові. І коли нічого не може статися без Його волі, саме Він вчинив так, щоб я тут опинився. Але чому Він так повівся зі мною? Що лихого я зробив, щоб заслужити таку кару? І раптом якийсь внутрішній голос заговорив до мене: «Ти питаєш, що такого ти зробив? А чому ж ти не питаєш, чого ти НЕ зробив? Ти міг потонути ще в Ярмутському порту — і не потонув. Ти міг загинути під час сутички з піратами з Салеха, коли вони захопили корабель, — і не загинув. Тебе могли зжерти хижаки на берегах Африки — і не зжерли. Ти міг утопитися ТУТ, так само, як уся команда корабля, — але не втопився! То чому ж ти не питаєш, що Я для тебе зробив?» Ці думки просто ошелешили мене. Я звівся на рівні ноги й попрямував до намету, переліз через вал, наче був уже час лягати спати, але спати не міг, тому я сів на стілець у печері й запалив каганець — уже западали сутінки.

Думки мої повернули в інший бік. Бразильці, згадав я, не визнають жодних ліків од хвороб, окрім тютюну. В одній із корабельних скринь я відшукав кілька скручених листків тютюну — і брунатних, оброблених, і зелених. Поряд із тютюном я знайшов кілька книжок — мав я тепер ліки не тільки для тіла, а й для душі. Я знав, що була тут і Біблія, хоча раніше не мав потреби бодай одним оком зазирнути в неї.

Я й гадки не мав, як приготувати ліки з тютюну, отож почав експериментувати, певний, що мені вже ніщо не зашкодить. Спершу взяв листя тютюну й пожував. Зелений тютюн виявився таким міцним, що в мене потемніло в очах. Далі кілька листків я намочив у ромі і вирішив випити настоянку, коли лягатиму спати. І ще кілька листків підпалив у горщику і вдихав дим, поки він курився, хоча від розжареного диму я ледь не задихався.

Поміж цих процедур я дістав зі скрині Біблію і почав читати. Думки мої плуталися, я не міг зосередитися й не розумів слів. Запам'ятав тільки перше речення, яке впало мені в око, щойно я розгорнув книгу: «І до Мене поклич в день недолі, — Я тебе порятую, ти ж прославиш Мене»[3].

Спершу слово «порятую» прозвучало для мене порожнім звуком — про який порятунок ідеться у моєму становищі? Та потім я почав запитувати сам у себе: «Чи може Господь порятувати мене з цього безлюдного місця?» Нові надії спалахнули в душі, і згодом я часто згадував їх і плекав віру в порятунок.

Година була вже пізня, а від тютюну голова моя зробилася важкою, і сон почав морити мене. Не загасивши каганця в печері — раптом уночі щось мені знадобиться, я вклався спати. Та перш ніж лягти, я вчинив те, чого не робив іще жодного разу в житті: я став навколішки й гаряче помолився, увірувавши, що Він обов'язково порятує мене від лихої години. Потім я випив ромової настоянки з тютюну — вона була такою міцною, що я насилу проковтнув її й одразу ліг у постіль.

Ром ударив мені в голову, я миттю заснув і спав міцно та спокійно, а прокинувся наступного дня, коли за сонцем була вже, мабуть, третя година. Маю підозру, що насправді я проспав не одну ніч, а ще й цілий день і ніч та прокинувся о третій пополудні аж за добу, бо в іншому разі як пояснити, що в моїх розрахунках загубився цілий день, — про це я дізнався вже багато пізніше. Так чи йнак, а прокинувся я цілком бадьорим і веселим. Коли я підвівся з ліжка, то почув у собі сили — не таку слабкість, як напередодні. До того ж я був голодний. За весь день я не мав нападів, а стан набагато поліпшився. Це було 29-го червня.

30 ЧЕРВНЯ. — Цілий день я почувався добре і навіть вийшов на полювання, але не наважився відходити далеко від дому. Я підстрелив двох морських птахів, схожих на диких гусей, але сьогодні мені не схотілося їх їсти. Натомість я пообідав черепашачими яйцями. Увечері я повторив