Юліан Семенов - Сімнадцять спалахів весни

треба вивчити фінанси й анекдоти, що побутують у країні, нові вистави в театрах і звіти про партайтаги в Нюрнберзі. Одне для мене очевидно: Німеччина не мовчатиме — я кажу про Німеччину серйозних фінансистів, про таких, як звільнений у відставку Шахт, і про літераторів, які змушені перекладати з латинської.

— Шахт — це серйозно, а літератори…

— Це теж серйозно, — заперечив Даллес, — куди серйозніше, ніж ви думаєте. Гіммлер ще в тридцять четвертому році зробив першу величезну помилку: він кинув до концтабору лауреата Нобелівської премії фон Осецького[4]. Він створив образ мученика. А цього самого мученика, замість того щоб саджати в концтабір, треба було купити: славою, грішми, жінками… Ніхто так не продається, як актор, письменник, художник. Їх треба вміло купувати, бо купівля — це найкращий вид компрометації.

— Ну, це нас не цікавить, це — дрібниці…

— Це не дрібниці, — вперто заперечив Даллес, — це аж ніяк не дрібниці. Гітлер виховав п'ятдесят мільйонів у повній покорі. Його театр, кіно й живопис виховують сліпих автоматів. А це нас не може влаштувати: автоматові не властиве бажання торгувати, спілкуватися, задумувати вигідну операцію в сфері бізнесу. Сліпим автоматам не потрібен Шахт. Але Шахт нам потрібен. Отже, — закінчив Даллес, — тут усе дуже й дуже взаємозв'язано… І цей взаємозв'язок неминуче приведе до інтелігентів у армії… А інтелігенти в армії — це люди в чині від майора й до фельдмаршала, не нижче. Нижче — автомати, які виконують будь-який наказ сліпо й бездумно…

— А ось ця версія вже цікава, — зауважив співрозмовник Даллеса. — Вона цікава, бо перспективна. А ви казали, що не можете відповісти на моє запитання…

17.2.1945 (10 годин 03 хвилини)

Коли обергрупенфюрер СС Вольф вийшов з кабінету Гіммлера, рейхсфюрер довго сидів непорушно. Не страх охопив його зараз, ні. Так принаймні йому здавалося. Просто вперше в житті він став відступником. Він знав відступників, навіть не заважав їм, спостерігав, хто ж вийде переможцем у липні сорок четвертого, а тепер він сам здійснював акт державної зради: за переговори з ворогом була лише одна кара — смерть. Карл Вольф повертався в Італію, щоб увійти в безпосередній контакт з Даллесом — вищий офіцер СС з вищим розвідником союзників.

Гіммлер за своєю звичною манерою зняв окуляри, — сьогодні він був у окулярах без оправи, такі носять учителі в школі, — і, не поспішаючи, заходився протирати скельця замшею. Він відчув, як у ньому щось змінилося. Він одразу й не збагнув, що саме в ньому змінилося, а потім усміхнувся. «Я почав рухатись, — зрозумів він. — Найстрашніше — це тяжка заціпенілість, схожа на кошмарний сон».

Він викликав Шелленберга. Шеф політичної розвідки прийшов до Гіммлера через хвилину — здавалося, він сидів у приймальні, а не в себе, на третьому поверсі.

— Вольф відлітає для контакту з Даллесом, — сказав Гіммлер і хруснув пальцями.

— Це мудро…

— Це безумство, Шелленберг, це безумство й авантюризм.

— Ви маєте на увазі можливий провал?

— Я маю на увазі цілий комплекс проблем! Це ви, це все ваша робота! Ви мене підводили до цього кроку!

— Якщо Вольф провалиться, то всі матеріали прийдуть до нас.

— Вони можуть потрапити спершу до віденця…

Шелленберг запитливо подивився на Гіммлера. Той похмуро відповів:

— До Кальтенбруннера. І я не знаю, куди надійдуть ці матеріали потім: до Бормана чи до мене. А ви знаєте, що зробить Борман, як тільки одержить такий матеріал. І ви можете уявити, як прореагує фюрер, коли він усе побачить, та ще й з поясненнями Бормана.

— Я аналізував і цю можливість.

Гіммлер досадливо поморщився. Він зараз хотів лише одного — повернути Вольфа і назавжди забути розмову з ним.

— Я аналізував цю можливість, — повторив Шелленберг. — По-перше, Вольф зобов'язаний розмовляти з Даллесом не від свого імені і тим більше не од вашого, а від імені фельдмаршала Кессельрінга, він його підлеглий в Італії. Він заступник командуючого в Італії, він вам безпосередньо не підлягає.

Фельдмаршал Кессельрінг був у свій час помічником Герінга по люфтвафе. Всі вважали, що він — людина Герінга.

— Це добре, — сказав Гіммлер. — Ви придумали заздалегідь чи вам це спало на думку зараз?

— Це мені спало на думку, як тільки я дізнався про поїздку Вольфа, — відповів Шелленберг. — Ви дозволите мені закурити?

— Так, будь ласка, — відповів Гіммлер.

Шелленберг закурив: з тридцять шостого року він курив тільки «Кемел» і ніяких інших сигарет не визнавав. Якось у сорок другому, після того як Америка вступила у війну, його спитали: «Звідки у вас ворожі сигарети?» — Шелленберг відповів: «Справді, купиш американські сигарети — скажуть, що продав батьківщину…»

— Я продумав усі можливості, — вів далі Шелленберг, — навіть найнеприємніші.

— Тобто? — насторожився Гіммлер. Він заспокоївся, він прийшов до тями, з'явилася розумна перспектива, — що ж іще може бути неприємного, коли все так доладно вибудовується?

— А що, коли Кессельрінг, а ще гірше — його покровитель Герінг зможуть довести в даному випадку своє алібі?

— Ми не допустимо цього. Подбайте про це заздалегідь.

— Ми так і зробимо, а Кальтенбруннер і Мюллер?

— Гаразд, гаразд, — стомлено мовив Гіммлер, — а що ж ви пропонуєте?

— Я пропоную вбити одним патроном двох вальдшнепів.

— Так не буває, — відповів Гіммлер зовсім стомленим, глухим голосом, — а втім, я не мисливець…

— Фюрер каже, що союзники тепер на грані розриву. Чи не так? Отже, розрив між ними — одне з наших головних завдань? Як поведеться Сталін, коли дізнається про сепаратні переговори, які веде генерал СС Вольф із західними союзниками? Я не беруся судити, що саме вчинить він, але знаю — це підштовхне його до дій, я не маю в цьому ніякого сумніву. Отже, поїздка Вольфа, яку ми закодуємо як велику дезинформацію Сталіна, — це на благо фюрера. Наша легенда: переговори — це блеф для Сталіна! Так ми пояснимо фюрерові операцію на випадок її провалу.

Гіммлер підвівся із стільця — він не любив крісел і завжди сидів на канцелярському старому стільці, — підійшов до вікна й довго дивився на руїни Берліна.

Зі школи йшли діти і весело сміялись. Дві жінки котили поперед себе коляски з малюками. Гіммлер раптом подумав: «Я з радістю поїхав би в ліс і переночував там біля вогнища. Який же Вальтер розумний, боже мій…»

— Я поміркую над тим, що ви сказали, — не обертаючись, мовив Гіммлер. Він хотів забрати собі його перемогу. Шелленберг з радістю віддав би її рейхсфюрерові — він завжди віддавав йому й Гейдріху свої перемоги.

— Може, вас цікавитимуть деталі? Чи дрібниці додумати мені самому? — спитав Шелленберг.