Стівен Кінг - Кінець зміни

від ранкової божевільні під вивіскою «Starbucks». З огляду на те, що метушня з ранніми сніданками скінчилася, у них є вибір — і вони обирають столик у глибині. На кухні по радіо звучить пісенька групи «Badfinger», офіціантки сміються.

— У мене є лише півгодини, — каже Ходжес. — Потім біжу до лікаря.

Піт нахиляється до нього, вигляд у нього стурбований:

— Маю надію, нічого серйозного?

— Та ні, я добре почуваюся. — І справді, цього ранку так і є, йому наче знову сорок п’ять. Повідомлення на комп’ютері, хоч яке загадкове й зловісне, виявилося кращими ліками, аніж гелюсил. — Перейдімо до наших знахідок. Холлі, їм потрібні об’єкт А й об’єкт Б. Передай-но їх.

Холлі принесла на зустріч свій маленький картатий портфель. Звідти (без надто великого бажання) вона видобуває «Zappit Commander» і кришечку від лінзи, знайдену в гаражі будинку 1588. Обидві — у поліетиленових пакетах, хоча кришечка й досі загорнута в серветки.

— Що це ви таке замислили? — дивується Піт. Поліцейський щосили намагається тримати жартівливий тон, але Ходжес чує в його словах і звинувачувальні нотки.

— Розслідування, — каже Холлі і, хоча зазвичай вона не схильна дивитися людям в очі, швидко зиркає на Іззі Джейнз, немовби кажучи: «Що, зрозуміла?»

— Поясніть, — говорить Іззі.

Ходжес так і чинить, а Холлі сидить поряд, опустивши очі, безкофеїнова кава (вона п’є лише таку) стоїть неторкана. Жінка рухає щелепами, і Ходжес розуміє: вона знову повертається до «нікоретте».

— Неймовірно! — каже Іззі, коли Ходжес закінчує свою оповідь. Вона показує на торбу із «заппітом». — Ви це просто взяли. Загорнули в газетку, як рибу на базарі, і винесли з дому!

Холлі немов зменшується на своєму стільці. Її руки складені на колінах у настільки тугий замок, що кісточки побіліли.

Ходжесові зазвичай Ізабель подобається, хоч одного разу вона мало не збила його з пантелику запитаннями в кімнаті для допитів (то було під час справи містера Мерседеса, коли він по самий зад був у розслідуваннях за межами закону), а от зараз вона йому не надто до вподоби. Він не може добре ставитися до того, хто змушує Холлі настільки зменшуватися.

— Із, дивись на речі розумно. От поміркуй. Якби Холлі не знайшла цю штуку — і то суто випадково, — вона б там так і залишилася. Ви ж, друзі мої, не збиралися обшукувати будинок.

— Ви б, мабуть, економці також телефонувати не стали, — каже Холлі, і, хоча вона ще не підводить очей, у її голосі з’являється метал.

Ходжесові приємно це чути.

— Ми б у свій час відшукали б ту Елдерсон, — каже Іззі, але погляд її оксамитових сірих очей рухається вгору й ліворуч. Класична ознака брехні — і Ходжес одразу бачить: вони з Пітом навіть не говорили ще про економку, хоча, мабуть, колись би й заговорили. Піт Гантлі, можливо, й сумлінний робітничок, а такі зазвичай є ретельними, цього в них не відняти. — Якщо на цьому ґаджеті колись і були відбитки пальців, — каже Іззі, — то їх уже там нема. Можна з ними попрощатися.

Холлі щось ледь чутно шепоче, і Ходжес згадує, що коли вони вперше зустрілися (він тоді абсолютно недооцінював її), то думав про неї як про бурмотливу Холлі.

Іззі нахиляється, очі в неї стають зовсім не оксамитовими:

— Що ти сказала?

— Вона сказала, що це — дурниці, — відповідає Ходжес, добре зрозумівши, що колега вжила слово «ідіотизм». — І вона має рацію. Ця штука була між бильцем крісла Еллертон і подушкою. То будь-які відбитки там вже розмазалися б, ви це розумієте. А ви збиралися обшукати весь будинок?

— Мабуть, — дещо кислим тоном відповідає Іззі. — Залежно від результатів експертизи.

Крім спальні Мартіни Стовер і ванної, ніяких свідчень для судово-медичної експертизи ніде не бралося. Усі, Іззі в тому числі, це знають, і Ходжесові немає чого пояснювати чи уточнювати з цього приводу.

— Розслабся, — звертається Піт до Ізабель. — Я запросив Керміта і Холлі туди, ти погодилася.

— Ну я ж не знала, що вони звідти винесуть…

Вона замислюється. Ходжес із цікавістю чекає, чим же вона закінчить. Невже скаже: «…речовий доказ»? Речовий доказ чого? Згубної пристрасті до комп’ютерних пасьянсів, «сердитих пташок» і «жабок»?

— … Власність місіс Еллертон, — незграбно завершує вона.

— Ну так, зараз ви зрозуміли, — каже Ходжес. — Можемо рухатися далі? Може, поговоримо про чоловіка, який вручив покійній цю штуку в супермаркеті, стверджуючи, що йому потрібні відгуки користувача про ґаджет, який уже знято з виробництва?

— А також про чоловіка, який за ними стежив, — додала Холлі, не підводячи очей. — У бінокль із другого боку вулиці.

Старий колега Ходжеса показує на пакет із кришечкою від лінзи:

— Я спробую зняти відбитки пальців, але особливої надії не маю, Керм. Ти ж знаєш, як такі кришечки чіпляють і знімають.

— Атож, — каже Ходжес, — за краї. І там у гаражі був такий зусман, пару з рота видно. Той, напевне, й рукавичок не знімав.

— Той, який у супермаркеті, скоріш за все, за якоюсь схемою працював, — мовила Іззі. — Пахне цим. Мабуть, прийшов через тиждень, спробував переконати її, що, взявши застарілий ігровий пристрій, вона зобов’язана купити новий, а вона сказала йому, щоб ішов своїми папірцями займатися. А може, він використав її інформацію з анкети для хакерської атаки на комп’ютер.

— На такий комп’ютер! — не втрималася Холлі. — Та він старий, як світ!

— А ви добре роздивилися, чи не так? — промовила Іззі. — Аптечку ви теж переглянули?

Це вже було занадто для Ходжеса.

— Вона зробила те, що мали зробити ви, Ізабель. І ви самі це знаєте.

До щік Іззі почала приливати кров.

— Ми вийшли на зв’язок із ввічливості, та й усе. І краще б я ніколи цього не робила. З вами двома постійно морока!

— Припини, — каже Піт.

Але Іззі нахиляється до співрозмовників, її погляд кидається від обличчя Ходжеса до опущеної голови Холлі:

— Ті ваші два таємничі незнайомці — якщо вони взагалі існували! — не мають ніякого стосунку до того, що відбулося в тому домі! Один, очевидно, простий шахрай, а другий — звичайний вуаєрист!

Ходжес розуміє, що дружній тон він зберігати мусить — хай збільшується мир і таке інше, — але він просто не може.

— Авжеж, збоченець, який пускає слину від думки про те, як вісімдесятирічна жінка роздягається, а паралізовану обмивають мочалкою? Ну так, звичайно, в цьому є сенс.

— Читай по губах, — відказує Іззі. — Мати вбила дочку, потім себе. Навіть своєрідну передсмертну записку залишила: Z — кінець. Куди вже зрозуміліше!

Z-Бой, думає Ходжес. Хоч хто там чекав на нього під блакитною