Харлан Кобен - Твоя перша остання брехня

про це з прихованої камери?

— Що? Ні. Поліція провела балістичну експертизу куль, витягнутих із його тіла. Пропустили результати через комп’ютер, щоб перевірити, чи не збігаються кулі з іншими зареєстрованими випадками.

— І вони збіглися зі справою Клер? — Ейлін відкинулася на спинку стільця. — Господи!

— Тому мені потрібна твоя допомога, Ейлін.

Подруга подивилася на неї, наче крізь туман.

— Що завгодно.

— Мені потрібно, щоб ти згадала дещо.

— Гаразд.

— Поведінка Клер перед убивством ніяк не змінювалася? Нічого дивного не відбувалося? Узагалі нічого?

— Я думала, що це був нещасний випадок, — Ейлін досі була ошелешена. — Спроба пограбування.

— Це не так, тепер ми точно знаємо. Зосередься, Ейлін, гаразд? Клер мертва. Джо мертвий. Їх убили з однієї зброї. Може, вони обоє в щось уплуталися…

— Уплутана? Клер?

— Не обов’язково в погане, але щось таки відбувалося. Щось таке, що з’єднало їх обох. Думай, Ейлін. Ти знаєш Клер краще, ніж будь-хто.

Ейлін схилила голову.

— Ейлін?

— Я не думала, що це може бути якось пов’язано…

Майю сіпнуло. Але вона намагалася зберігати спокій.

— Розкажи.

— Клер поводилась… не дивно, нічого такого, але… деякі речі.

Майя кивнула, заохочуючи її говорити далі.

— Ми якось обідали в «Бомгартс», за тиждень чи за два до вбивства. У неї задзвонив телефон, і вона вся аж побіліла. Зазвичай, коли зі мною, вона відповідає на дзвінки. У нас немає таємниць одна від одної, ти ж знаєш.

— Продовжуй.

— Але того разу Клер схопила телефон і поквапилася надвір. Я визирнула з вікна й побачила, що вона дуже збуджена. Говорила, може, хвилин зо п’ять, а тоді повернулася.

— Вона не сказала, з ким розмовляла?

— Ні.

— Ти питала?

— Так. Вона сказала, що то пусте…

— Тут повинно бути «але».

— Але, вочевидь, то не було пусте, — похитала головою Ейлін. — Чому я не змусила її сказати мені? Як я могла просто… У будь-якому разі, решту обіду вона була наче не тут. Я ще кілька разів порушувала тему, але вона закривала мені рота. Боже, я мала б зробити щось іще.

— Не знаю, що б ти змогла зробити, — Майя задумалася. — Поліція все одно мусила перевірити всі її дзвінки.

— У тому-то й справа.

— У чому?

— У телефоні.

— А що з ним?

— То був не її телефон.

Майя нахилилася вперед.

— Повтори.

— Її звичайний, з дитячим малюнком на ньому, лишився на столі, — сказала Ейлін. — Клер мала ще один телефон.

Розділ 10

Слуги родини Буркетт жили в невеличких будиночках за маєтком Фернвуд, ліворуч від чорного входу. Усі ці одноповерхові будиночки нагадали Майї про армійські бараки. Найбільший із них належав Мендезам, родині Ізабелли. Роза, її мати, досі працювала в головному будинку, хоча важко сказати, чим вона там займалася тепер, коли всі діти виросли.

Майя постукала у двері Ізабелли. Жодних ознак життя, але ж тут жили трудоголіки, які працювали за божевільним графіком. Майя була далекою від соціалізму, однак убачала певну іронію в скаргах Буркеттів на персонал та працівників. Насправді вони вірили в панування меритократії в цій країні, і все, чим володіли, Буркетти отримали завдяки їхньому дідусеві, який знайшов спосіб спекуляції на законах про нерухомість. Вона знала, що більшість із них і тижня не протримаються, працюючи стільки, скільки їхні слуги.

«Dodge Ram» Гектора вирулив за нею. Чоловік припаркувався на відстані від її авто й вийшов.

— Місіс Буркетт? — у нього був переляканий вигляд.

— Де Ізабелла?

— Гадаю, вам краще піти.

Майя похитала головою.

— Не раніше, ніж я поговорю з Ізабеллою.

— Її тут нема.

— А де вона?

— Вона поїхала.

— Куди?

Гектор похитав головою.

— Я просто хотіла вибачитися, — сказала Майя. — Сталося непорозуміння.

— Я перекажу їй ваші слова, — він переминався з ноги на ногу. — Гадаю, зараз вам краще піти.

— Де вона, Гекторе?

— Я вам не скажу. Ви її справді налякали.

— Я мушу з нею поговорити. Можна у твоїй присутності, щоб ти не переживав за її безпеку та інше.

Голос позаду Майї промовив:

— Не бути цьому.

Майя розвернулась і побачила матір Ізабелли. Вона зміряла Майю вбивчим поглядом і сказала:

— Йдіть.

— Ні.

Погляд Рози метнувся до сина.

— Зайди в дім, Гекторе.

Рухаючись широкою траєкторією, Гектор пірнув у двері будинку. Ще один погляд, і мати Ізабелли зачинила їх за сином і собою, залишивши Майю на вулиці, їй варто було до цього підготуватися.

«Назад, — сказала собі Майя. — Краще все обміркуй». Зателенькав телефон. Вона глянула — телефонував Шейн.

— Привіт, — сказала вона.

— Я перевірив той номер для тебе, — без зайвого вступу мовив чоловік. — Твій «Buick Verano» орендувала компанія під назвою «WTC Limited».

«WTC». Нічого знайомого.

— Не знаєш, що це за контора?

— Ні. Як адресу вказали поштову скриньку в Г’юстоні, Техас. Схоже, якась холдингова компанія.

— Це з тих, які використовують для збереження анонімності?

— Так. Якщо захочемо знати більше, мені знадобиться ордер. А щоб його отримати, я повинен мати на це причину.

— Забудь про це, — сказала вона.

— Як скажеш.

— Це дрібниці.

— Не бреши мені, Майє. Ненавиджу це.

Вона не відповіла.

— Коли будеш готова розповісти, набери мене.

І Шейн поклав слухавку.

Едді не міняв замки.

Майя не навідувалася до будинку Клер (так, вона досі думала про нього саме так), відколи стягнула штани з тренера Філа. Поблизу не було машин. Майя постукала, ніхто не відповів, тож вона просто дістала ключі й увійшла. А в передпокої відчула, як слова Едді знову напливають на неї.

«За тобою йде смерть, Майє…»

Можливо, Едді й має рацію. А якщо й так, чи має вона право наражати на небезпеку Деніела й Алексу?

Або, якщо вже й так, Лілі?

Коробки з речами Клер досі стояли там само. Майя подумала про загадковий другий телефон, побачений Ейлін. Здавалось очевидним, що такий телефон зазвичай купуєш, коли не хочеш, аби хтось дізнався, кому ти телефонуєш.

То що з ним сталося?

Якби він був із Клер під час її смерті, поліція знайшла б його. Звісно, таке могло статись. Вони могли знайти його під час розслідування й вирішити, що це щось неважливе. Але Майя так не думала. У Шейна були зв’язки в поліції. Він, на її прохання, переглянув перебіг розслідування. І там не виявилося згадок про зайвий телефон чи якісь дзвінки без пояснень.

А це означає, що навряд чи телефон знаходили.

Коробки не підписані. Схоже, що Едді пакував їх поспіхом, у нападі горя, тому одяг перемішався з туалетними засобами, прикраси —