Харлан Кобен - Твоя перша остання брехня

з паперами, взуття — з різними дрібничками. Клер любила дешеві сувеніри. Антикваріат та колекційні речі — надто дорогі, однак вона завжди купувала снігову кульку, коли відвідувала нове місце чи туристичний центр. Вона мала склянку для шотів з Тихуани. Придбала маленьку скарбничку у формі Пізанської вежі. Ще в неї були меморіальна табличка принцеси Ді, вертлява гавайська дівчина, яка трусила своїми скарбами в авто, пара гральних кісток із казино у Вегасі.

Майя з кам’яним виразом обличчя рилася в якихось дивних цяцьках, які на певному етапі свого існування викликали усмішку на обличчі Клер. У Майї увімкнувся режим завдання. В якомусь сенсі робити це — розбирати всілякі дрібниці, які любила її сестра, — було надзвичайним болем, і від цього всередині прокидалося відчуття провини:

«Твій чоловік має рацію. Я впустила сюди смерть. Я мала б бути тут. Мала б захистити тебе…»

Але в іншому сенсі — вищому, важливішому сенсі — провина й біль допомагали. Вони зробили її завдання чіткішим. Коли ти бачиш, що стоїть на кону, коли усвідомлюєш справжню мету своєї місії, це дає мотивацію, змушує зосередитись. Ти стаєш сильнішим.

Однак телефону в жодній із коробок не було.

Після останньої коробки вона сіла на підлогу. «Обдумай усе ретельно, — сказала вона собі. — Спробуй поставити себе на місце Клер». Її сестра хотіла приховати від усіх інший телефон. Де б вона могла його сховати?..

Зринув спогад. Клер тоді другий рік ходила до старшої школи, Майя — перший. У чи не єдиному нападі бунтарства Клер почала палити сигарети. А тато мав надчутливий ніс, він відчув цей запах.

До більшості речей батько ставився цілком ліберально. Викладаючи в коледжі, він усе це бачив, тож чекав експериментів і від власних дітей. Але сигарети вдарили його в болюче місце. Його власна мати померла страшною смертю від раку легень. Ближче до кінця бабуся переїхала до них. Переважно Майя пам’ятала звуки з її кімнати — нав’язливе, жахливе й мокре булькання з прицмокуванням, з яким вона доживала останні дні, повільно й болісно задихаючись. Майя не могла змусити себе зайти до цієї кімнати після смерті бабусі. Там жила смерть. Здавалося, наче стіни всотали в себе її запах. А ще гіршою була певність, що Майя досі чує те булькання та прицмокування. Вона десь прочитала, що такі звуки ніколи повністю не зникають, а тільки слабшають і слабшають.

Наче гуркіт гвинтів гелікоптера. Наче звук пострілів. Наче крики смерті.

Тепер Майя подумала: можливо, саме в тій страшній кімнаті… може, саме там смерть уперше почала своє переслідування.

Майя заплющила очі, не встаючи з підлоги. Намагалася дихати повільніше й тримати ці звуки на відстані.

Спогад знову зачепив її: тато ненавидів сигарети.

Так, гаразд. Клер почала палити, і тато просто навіснів. Він обшукував кімнату Клер уночі й упадав в істерику, коли знаходив сигарети. Клер палила недовго, але тоді зрештою придумала схованку, де батько ніколи нічого б не знайшов.

У Майї загорілись очі.

Вона швидко підвелася й поспішила до вітальні. Стара скриня, за іронією долі — бабусина, досі там стояла. Клер використовувала її як столик для кави. Зверху її вкривали родинні світлини. Майя заходилася знімати їх і розкладати на підлозі. На більшості знімків — Деніел та Алекса, але також було фото Едді та Клер з їхнього весілля. Майя зупинилась і вдивилася в їхні обличчя. Обоє виглядали такими до біса юними, і щасливими, і повними надій і ні про що не підозрювали. Ці двоє і гадки не мали про те, що для них приберегло життя, а проте цього ніхто не знає, правда ж?

Усередині скрині лежали скатертини та постіль. Майя дістала їх і почала обмацувати дно.

— Мій батько привіз цю скриню сюди з Києва, — сказала їм якось бабуся, коли вони, маленькі, приїздили до неї за багато років до того, як рак задушив її, коли вона ще була здоровою й міцною, ходила з ними купатися чи вчила грати в теніс. — Бачите?

Дівчатка нахилилися ближче.

— Він сам це зробив. Це потаємне відділення.

— А чому це таємниця, бабусю? — спитала Клер.

— Щоб сховати прикраси його матері та гроші. Усі чужинці можуть виявитися злодіями. Запам’ятайте це. Ви, дівчатка, станете старшими. Ви завжди матимете одна одну. Але ніколи не лишайте цінні речі там, де інші можуть їх знайти.

Майя відчула пальцем невеликий шов. Натиснула сильніше, щось клацнуло, і вона відсунула приховану панель. Тоді так само, як у дитинстві, вона схилилася над скринею й зазирнула всередину.

Телефон лежав там.

Майя витягнула його, усміхаючись від задоволення. Якби вона була вірянкою, то присягнула б, що сестра та бабуся дивляться на неї. Але релігія залишалася для неї чужою. Мертві лишалися мертвими. У цьому й полягала проблема.

Вона спробувала увімкнути телефон, та батарея повністю розрядилася. І не дивно. Мабуть, ніхто його не торкався від самого вбивства Клер. Майя перевернула телефон, подивилася, як він заряджається. Гніздо мало знайомий вигляд. Вона знайде потрібний зарядний пристрій і зарядить його пізніше.

— Що ти тут робиш?

Голос налякав Майю. Вона інстинктивно відкотилась убік і стала в оборонну позицію, готова захищатися.

— Заради Бога, Едді.

Той розчервонівся.

— Я тобі казав…

— І я тебе чула. Дай хвилинку, переведу подих.

«Ось тобі чіткість та зосередженість», — думала Майя. Вона настільки захопилася своїм блискучим відкриттям, що Едді ввійшов до будинку непоміченим і сполохав її.

Чергова помилка.

— Я спитав, що ти…

— Я перебирала коробки з її речами, — сказала Майя.

Едді зробив крок, ним хитало.

— Я сказав тобі триматися подалі.

— Сказав.

На Едді була та сама червона фланелева сорочка із закасаними рукавами, що відкривали його жилаві передпліччя. Худий та міцний, наче боксер напівсередньої ваги[22] — Клер така комплекція дуже подобалась. Його очі почервоніли від випивки.

Він простягнув руку долонею вгору.

— Віддавай ключі, негайно.

— Я так не думаю, Едді.

— Я можу змінити замки.

— Ти навіть своє вбрання не можеш змінити.

Він поглянув униз, на рамки з фотографіями та білизну, розкидані по підлозі.

— Що ти забула в цій скрині?

Майя не відповіла.

— Я бачив, ти щось забрала. Поверни.

— Ні.

Едді не зводив з неї очей, його руки стискалися в кулаки.

— Я можу і сам забрати…

— Ні, не можеш. Едді, у неї був роман?

Це його зупинило. Від несподіванки він відкрив рота, тоді ніби виплюнув:

— Іди під три чорти.

— Ти про