Людмила Черниш - Венді. Факультет світлих., Людмила Черниш

10 розділ

 - Тобто, ти нібито й даєш мені право вибору. Але залишаєш тільки один варіант, - не витримала я, і подивилася таким поглядом, наче вже ненавиділа його.

 - Чому ж, у тебе є вибір, і він доволі простий. Ти або рятуєш свою подругу, жертвуючи собою частково. Або ж відмовляєшся, і просто дивишся як вона віддає богам душу. І адже тут не винен ні я, ні хтось із моїх студентів. Ти сама створила цю ситуацію. То хіба не тобі її й виправляти? - і запитально підняв брову.

   І навіть відповісти нічого, бо сказав правду. У тому, що трапилося, тільки моя вина. Я принесла ці карти, я розкрила свій секрет, що можу до них торкатися. І тільки я вирішувала, проводити ці небезпечні експерименти чи ні.

   Раптово в Сідріка почав світитися браслет на руці. І я тут же зрозуміла, що це викликають нас дівчата. З Ріною вочевидь щось не так, та й часу залишалося лічені хвилини. І що мені робити зараз? Яке прийняти рішення?

 - Судячи з того, що ти хочеш отримати мене на свій факультет, значить зробиш усе, щоб цього досягти. Але чи подумав ти, як я подивлюся на все це зі свого боку? Адже Ріна була під впливом якоїсь магії. Увесь день поводилася дивно, і начебто не могла себе контролювати, - Ларіон одразу змінився в обличчі, як і Сідрік.

 - А ти набагато сильніша, ніж я думав, - всього лише промовив він і підійшов до мене ще ближче. - Але це не змінює ситуації, що виникла. Час закінчується, і тільки тобі вирішувати, чим закінчиться вся ця історія.

 - Якщо ти думаєш, що я не знайду вихід із ситуації, тоді даремно. Хочеш залякати мене? Або отримати страхом? Не на ту дівчину зуби точиш. Правильно ти сказав, якщо я винуватиця цієї ситуації, тоді тільки мені її і виправляти. Ось тільки я не піду в тебе на поводу. І якщо моя подруга загине через твої витівки, це тобі буде не на користь. Тож на жаль, але вибір саме за тобою, - я подивилася на Ларіона так, що навіть самій стало трохи лячно.

   А потім просто розвернулася і пішла. Чому я так зробила і на що сподівалася? Сама не знаю. Просто щось усередині підказувало, що це єдиний шанс усе виправити і все змінити. Що я зможу врятувати не тільки подругу, а й собі при цьому не зв'язувати руки.

   Помилилася чи ні, дізнаємося, коли повернуся в кімнату. І я так швидко крокувала, що ледь зі сходів не впала, якби Сідрік не встиг мене зловити. Але ж я про нього зовсім забула, повністю занурившись у думки. Ми зупинилися, лише на мить, але цього вистачило, щоб прийти до тями.

 - Як ти почуваєшся? - поцікавився в мене хлопець.

 - Не знаю, якось дивно. Начебто і сказала те, що думаю насправді. Але ж ми прийшли до нього по допомогу, а я взяла і все зіпсувала. Хоча, знаєш, - я підняла на нього злегка розгублений погляд і продовжила. - Щось усередині підказує, що я зробила все правильно. Що тільки таким вчинком зможу врятувати і Ріну, і себе, зокрема.

 - Мені здається, що щойно ти прибула в академію, Ларіон уже все знав про тебе, і тому так дивно поводився. Мені розповіли про все, що тут було за той час, поки я був відсутній.

 - Мені здається, що він якось впливав на Ріну. Вона поводилася дуже дивно, і весь час підштовхувала мене зробити те, що в підсумку і сталося. І знаєш, не полишає відчуття, що все це і було сплановано заради того, щоб я сьогодні прийшла до нього. Щоб просила про допомогу, відчуваючи свою провину. І щоб погодилася на всі його умови. Але... - я замовкла, трохи не впевнена у власних думках.

 - Але, що? - обережно поцікавився в мене король нашого факультету.

 - Але, якщо я йому так потрібна, гадки не маю чому. Тоді й шкодити ж мені не стане, як і вбивати мою сусідку по кімнаті. Адже тепер я знаю, що саме він винен у всій цій ситуації. І якщо заподіє моїм друзям шкоду, тоді це відштовхне мене від нього. Залишається останнє запитання, для чого я йому потрібна, і чому цей хлопець пішов на такі крайнощі, щоб отримати бажане? - було страшно, хвилююче і трохи не по собі.

   Щось підказувало, що Ларіон знає те, чого не знаю я. Але при цьому це щось дуже важливе, і зможе дати відповіді на багато запитань. Але зараз найголовніше, це дізнатися, як почувається Ріна. Чи все з нею добре, чи я зробила помилку, через яку жалкуватиму і звинувачуватиму себе все життя.

   Коли ми повернулися й увійшли до кімнати, одразу ж завмерли на місці. Рудоволоса дівчина вже сиділа на краю свого ліжка і тремтячим голосом розповідала своїм подругам про пережитий кошмар. Побачивши нас, навіть видихнула з полегшенням. Мабуть, Сунра і Вімла вже встигли розповісти, куди я йшла і для чого.

 - Як вам це вдалося? - тремтячим голосом запитала Ріна. - Я навіть встигла побачити світло в кінці коридору, і усвідомила, що темна магія майже висмоктала з мене все життя. Але потім усе наче відмоталося назад, я повернулася у своє тіло й одразу ж розплющила очі. А ці двоє аж завищали від радості. От тільки в мене ледь голова не тріснула по швах через їхні крики.

 - Залишу вас наодинці, - нагадав про себе Сідрік. - А з тобою ми поговоримо трохи пізніше, - після чого пішов і зачинив за собою двері.

 - Розповідай, як тобі вдалося вмовити Ларіона врятувати мене, - поцікавилася рудоволоса подруга.

 - Ну, насправді, все було досить складно, - я коротко розповіла про нашу зустріч, про розмову, і про свої підозри.

   Дівчата слухали мене уважно, не перебивали, і теж намагалися скласти шматочки картини воєдино. Адже багато моментів залишалися незрозумілими. Наприклад, чому Ріна стала немов одержима цими картами й експериментами над ними. Чому вони постійно з'являлися переді мною, привертаючи увагу навіть оточуючих. І чому хтось невідомий весь час стежив за мною з темряви?

   Але навіть зараз, коли ситуація загалом була більш-менш зрозуміла, все одно залишалося ще кілька не вирішених моментів. Але зараз треба радіти, що хоча б одна проблема була швидко і вчасно вирішена. Не знаю, як би я продовжила жити, якби зі студенткою, яка сидить навпроти мене, щось трапилося.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍