Надія Залива - Обрані, Надія Залива

Заняття вела молода дівчина, можливо, хтось із недавніх випусків. А от студентів було вкрай мало. П’ятеро обраних. Дуже шкода, адже древні руни це наша історія, яку треба знати.

На занятті я виділила двох студентів: руду дівчинку з веснянками та високого худого хлопця в стильному темно-синьому костюмі.

Їх я нагнала на перерві, попередньо дізнавшись імена у викладача. Грета і Роберт були в захваті від моєї пропозиції і обіцяли підійти завтра після занять.

Тепер я мала трохи вільного часу і направилася в Архіви Школи.

Приміщення Архіву стояло осторонь. Невеликий кам’яний будиночок розмістився в тіні паркових дерев. Невеличким він був тільки ззовні, адже всередині Магістр добре попрацював з просторовою магією. Насправді ж будинок мав п’ять поверхів, три з яких були підземними, для зберігання древніх книг.

Зайшовши всередину, застигла на місці. Зал архіву був повністю залитий сонцем, промені якого проникали через великі вітражі вікна. Двері за мною зачинилися і я поринула в тишу і спокій, ніби опинившись в іншому вимірі. Я подивилася на балкони другого поверху де блимали магічні вогники. Оглянула стелажі з книгами, що займали частину першого і весь другий поверхи. Студентів не було і, схоже, що до початку екзаменів вони сюди не навідаються.

Лише одна людина була зараз в Архівах, моя помічниця Емма. Вона стояла біля столу викладача і щось занотовувала у журнал.

– Привіт, Еммо!

– Кірстен? – дівчина відволікалася від журналу і не вірячи подивилася на мене. – Невже це ти? – вигукнула вона і кинулася мене обіймати.

– Еммо, звісно я. Годі, ти мене задушиш! – я спробувала вирватися з обіймів, але це виявилося не просто.

– Вибач, – перепросила обрана. – Нарешті я буду тут не сама! Тут така нудьга, студентів сюди до сесії нічим не заманиш, – пожалілася вона.

– Я не думаю, що затримаюся надовго.

– Шкода, – зітхнула дівчина. – Що ти привезла?

Емма завжди цікавилася книгами, які я привозила, вона однією з перших читала мої переклади і оцінювала книги.

– Ти ж щось привезла? – дівчина відкинула пасмо довгого волосся і поглянула на мене своїми блакитними очима. – Показуй, не тягни!

– Іноді складається таке враження, що ти більше рада побачити нову книгу, ніж мене, – я дістала з сумки Фоліант.

– Кірстен, ну що ти таке кажеш! – обурилася дівчина. – О! Яка краса! Це ж треба, вона давніша навіть за Рунну пісню! – вигукнула Емма, забираючи Фоліант.

– От я і кажу, книги тобі більш цікаві.

– Коли почнеш переклад? – після ретельного огляду книги запитала Емма.

– Я перекладати не буду. Цим займуться студенти. До речі, от тобі і буде компанія найближчим часом.

– Це чудово, а то я скоро збожеволію тут від самотності.

– Підготуєш Фоліант для роботи?

– Як завжди!

Емма не випадково працює в Архівах, адже має особливу магію, яка дозволяє копіювати книги чи свитки. Така магія потребує багато сил, тому використовується вона у дійсно важливих справах, таких як робота з древніми книгами.

Ми ще деякий час розмовляли, допоки великий годинник не пробив тричі. Я зіскочила зі стільця і поглянула на нього.

– Вже третя година! Я спізнююся, – згадала я про тренування з Річардом. – Бувай, – вигукнула я, вже вибігаючи з Архівів.