Надія Залива - Обрані, Надія Залива

Розділ 12 Навчання триває

Розділ 12 Навчання триває

На заняття я все ж запізнилася, адже полігон знаходиться в іншому боці від Архіву.

– Я гадав, що ти вже не прийдеш, – мовив Річард відволікаючись від розминки.

– Затрималася в Архівах.

Це було особливе заняття, адже крім мене і Річарда нікого більше не було.

– Не вистачає меча, – промовив обраний, оглянувши мій спортивний одяг. – Але ти не переймайся, я про все подбав, – обраний кивком показав на зброю, що лежала у траві. – Почнемо.

Я підняла меч і оцінила його в руці. Річард дійсно подбав. Меч був набагато легшим за звичайні тренувальні. Перехопивши його міцніше, я стала в стійку. На цьому мої знання ведення бою закінчувалися.

Востаннє я брала зброю до рук під час навчання у Школі. Тоді Річард подарував мені кинджал, який так і залишився до сьогодні в моїй кімнаті.

– Початок непоганий, – оцінив Річард стійку і почав нападати.

Річард бив не в повну силу і не поспішав, даючи мені час зорієнтуватися. Іноді підказував, як краще повестися в даній ситуації. Але навіть в такому неквапливому ритмі я швидко втомилася. Перехопила меч вже двома руками і продовжувала відбивати атаки. Удар за ударом. Кожну нову атаку вдавалося відвести з великими зусиллями. Поступово я почала відступати.

– Річарде, заняття вже скінчилося! – повідомила я обраного, але він і чути нічого не хотів.

Тоді я вирішила перейти до кардинальних заходів. Відбивши чергову атаку Річарда, я відступила на два кроки і впала на траву.

– Вставай!

– Ні, – в підтвердження своїх слів, я похитала головою.

– Кіро, в тебе дуже добре виходить! – похвалив обраний, сподіваючись, що я продовжу тренування.

– Річарде, заняття давно скінчилося і вже всі обрані розійшлися по домівках. Поглянь, залишилися лише ми, – я вказала обраному на полігони, які пустували вже понад годину.

Річард озирнувся, немов тільки помітив, що навкруги пусто.

– Добре, – погодився він і протягнув руку допомагаючи підвестися. – З тобою так швидко летить час, я й справді не помітив, що вже так пізно.

Забравши мечі, ми пішли до роздягальні.

Додому я потрапила вже досить пізно. І віддавши перевагу сну замість вечері, я з задоволенням розтяглася на ліжку і заснула.

Наступного дня я знову проспала, а все тому що всю ніч крутилася у ліжку. Емоції дня ніяк не хотіли влягатися і я знов і знов поверталася до своїх невдач у бойовій магії, та виснажливого тренування з Річардом. Під ранок я нарешті заснула.

Вранці нашвидкуруч приготувавши яєчню, я поснідала і поспішила до Школи.

Сьогодні я знову буду викладачем, але у моєму розкладі значився третій курс. Ох, сподіваюся, що це помилка!

Під аудиторією стихій мене вже чекали студенти. В розкладі і дійсно була помилка, адже чекав мене четвертий курс.

Я подумки сварилася на Річарда. Як він міг так зі мною вчинити, я ж сама не закінчила третій курс, і чому я можу навчити студентів четвертого року? Треба ж було краще вивчати розклад, тоді б не було таких сюрпризів.

Я, як і раніше, проігнорувала аудиторію і пішла зі студентами в парк. Дорогою згадувала програму четвертого курсу, адже знайома з нею завдяки роботі в Архівах. Коли ми дійшли до галявини, я вже заспокоїлася і мала приблизний план.

Поспілкувавшись зі студентами я переконалася в правильності своїх намірів. Всі основи по стихіям вони вже пройшли. А, отже, прийшов час показати на що вони здатні.

У мене з собою були кристали зі стихією. Розділивши її на одинадцять частин, за кількістю учнів, я заключила частинки стихії в кристалах і роздала їх студентам. Тепер вони займалися звільненням стихії, а я лише контролювала та направляла процес.

Заняття закінчила раніше, одразу по тому як у останнього студента вийшло звільнення стихії. Зібравши кристали я пішла в їдальню.

– Кірстен, – окликнули мене біля дверей їдальні.

Я повернулася і застигла, не знаючи чого очікувати. До мене поспішав Стефан.

– Ти на обід? Складу тобі компанію, – промовив обраний після мого ствердного кивка. – Треба поговорити.

В їдальні було пусто. Заняття ще не скінчилося і тому черги зі студентів були відсутні. Ми зі Стефаном мовчки набрали їжу на таці і розмістилися за столом біля вікна. Я не підганяла Стефана з розмовою, відчувала, що він нервує і йому треба час. Дивилася, як по одному в їдальню почали підходити студенти з четвертого курсу, яких я відпустила раніше. Таця з їжею стояла переді мною, але їсти не хотілося.

– Кірстен, я радий, що ти повернулася в Школу, – нарешті промовив обраний.

Я здивовано подивилася на нього. Я відчувала, що Стефан не злий на мене, але щоб радів зустрічі? Це щось нове.

– Я був дурнем! – признався обраний, і подивився мені в очі. – Кірстен, вибач! Не знаю чому все так вийшло. Не хочу валити все на Клеменса та інших, адже тільки я відповідаю за свої вчинки.

Стефан замовк і оглянувся. В їдальні вже вишикувалася довжелезна черга зі студентів.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍