Надія Залива - Обрані, Надія Залива

Розділ 11 Перші заняття

Розділ 11 Перші заняття

Весь вечір і ніч ми провели в розмовах, тому вранці нас чекав важкий підйом. Поспіхом зібралися і бігли до Школи, вирішивши поснідати вже там.

Перше заняття з бойової магії видалося для мене вкрай важким, хоча це був полегшений початковий курс. Аделіна – вибагливий і строгий професор, а я за час проведений поза Школою, забула більшість заклять.

– Все не так і погано, – оцінила Аделіна, коли ми після заняття сиділи в їдальні Школи.

– Сумніваюся, що я колись зможу осилити бойову магію.

– Це лише перше заняття після довгої перерви, все вийде, – запевнила Аделіна. – Що в тебе далі за розкладом?

– Викладаю магію стихії для першого курсу.

– Це має бути цікаво. Удачі тобі, – побажала Аделіна і побігла на своє заняття.

Дійсно, удача мені не завадить.

Я стояла перед аудиторією і не наважувалася зайти. Я навіть поняття не мала як я буду проводити заняття.

«Сьогодні просто знайомство, а далі розроблю план заняття», – вирішила я, і зайшла в аудиторію.

Гомін стих і на мене подивилося п’ятнадцять пар очей. Досить великий курс, це добре. Привітавши студентів я оглянула аудиторію.

Тут Магістр утворив дещо схоже на велетенський кристал для стримування стихій. У дальньому кутку в каміні палахкотів живий вогонь, охоплюючи своїм полум’ям свіжі полінця, по аудиторії носилися слабкі потоки повітря куйовдячи волосся, та підхоплюючи пергаменти, а за вікном бушувала стихія води, проливаючись дощем. Як і раніше тут була відсутня лише одна стихія – земля. Її в Тарлесі не зустрічали понад триста років.

Але сьогодні аудиторія давила на мене своїми стінами.

– Забирайте свої речі і йдіть за мною, – повідомила я студентам і спустилася на перший поверх.

Я привела учнів до фонтану у внутрішньому дворику.

– Сьогоднішнє заняття ми проведемо тут. Ставайте навколо фонтану.

Поки учні займали місця, я залишила свої речі на траві і підійшла ближче до води. Я завжди любила цей фонтан. Він побудований над силовою лінією і вода в ньому незвичайна, а з магією.

– Кожна стихія має свій рівень складності у її освоєнні. Найлегше освоїти стихію води, за нею слідує вогонь. На порядок складніше впоратися з повітрям, і найважча в освоєнні стихія земля. Ми почнемо із води. Я покажу вам, які можливості відкриються перед вами, якщо ви все-таки зумієте навчитися керувати водною стихією.

Клас застиг в очікуванні. Я глибоко вдихнула, набрала води в долоні. Стихія відгукнулася і я почала фантазувати. Струмені води почали змінювати свій звичний напрямок і стали повільно завертатися, утворюючи величезну водяну кулю. Надлишки води стікали з круглої поверхні, повертаючись назад у фонтан. Мить, і у кулі виростає риб’ячий хвіст, і вона перетворюється у величезного кита, він б’є своїм хвостом і випускає фонтан води. Ще мить і кит почав зменшуватися до розмірів невеликої рибки. Пару хвилин рибка переливається на сонці, а потім пірнає у фонтан, обливши дрібними бризками всіх присутніх.

Я закінчила і подивилася на учнів. Вони заворожено дивилися на фонтан, потім почали переглядатися один з одним, а після, голосно зааплодували.

– Бачу, що всім сподобалося, тож почнемо вивчати стихію.

Решту часу я розповідала основи роботи зі стихією, вчила захоплювати стихію і управляти нею. Знову і знову показувала уривки виступу. Я так захопилася уроком, що забула про все, доки не відчула на собі чийсь погляд. Озирнувшись, я дуже здивувалася. У тіні, притулившись до колони, стояв Річард і спостерігав за мною. Але не це вразило мене. В усіх арках, що виходили до внутрішнього двору, стояли студенти і викладачі, які спостерігали за заняттям. Як виявилося, заняття давно закінчилося, але ніхто з моїх учнів і не думав бігти на перерву.

– На сьогодні все, – відпустила учнів, а сама підійшла до Річарда.

– Гарна робота. Схоже, ти стала їх улюбленицею.

– Річарде, чому немає вчителя стихій? Закінчується перший рік, а вони мають досить мало знань.

– Кароліна поїхала і немає ким її замінити. Ти ж сама бачиш, що обраних не вистачає.

– Професоре!

Річард подивився мені за спину.

– Кіро, це до тебе, – промовив він, розвертаючи мене за плечі спиною до себе.

Мої учні нікуди не пішли, а терпляче чекали, поки я приділю їм увагу.

– Професоре, Кірстен. Ви залишитеся з нами? – з надією в голосі промовила невисока темноволоса дівчина. – У Вас такі цікаві заняття!

От я і попала! Як я можу відмовити новим обраним, які потребують навчання. Схоже, хтось занадто добре мене знає і все відмінно спланував. І цей хтось зараз задоволений стоїть позаду мене.

– Айра, я... Я постараюся залишитися у Школі довше.

Учні і викладачі почали розходитися на наступний урок.

– Чекаю тебе в три на полігоні, – шепнув Річард і теж зник.

Я теж вирішила поквапитися. Хоч у мене зараз не було заняття, я хотіла потрапити на древні руни, адже треба було розпочинати розшифрування Фоліанту.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍