Надія Залива - Обрані, Надія Залива

– Радий, що ти так високо оцінюєш свої знання, – з посмішкою промовив обраний, – тому що цей предмет ти будеш викладати.

– Я – викладач? Річарде, ти не помилився? – я з сумнівом похитала головою.

– Кіро, в тебе все вийде, я це знаю. До того ж студентів треба навчати, а Кароліна повернеться ще не скоро.

– Ох, і викладач, і куратор і студент, а ще Архів! Схоже таки, вільного часу в мене не буде.

– Зате ти не будеш сумувати, – розсміявся обраний і поспішив залишити мене одну.

Саме вчасно, тому що я вже роздумувала скупати його у фонтані.

Невдовзі я і сама покинула Школу, все ж таки потрібно було готуватися до завтрашнього навчального дня.

Я саме готувала вечерю, коли почула як Аделіна повернулася додому.

– Могла і зайти до мене! – дорікнула дівчина.

– Вибач, після всіх новин, я хотіла спокою, – я перевернула м’ясо на сковорідці і відпихнула ногою Блека, який вже півгодини крутився біля мене і заважав.

– Ну звісно, шум і гам не для нас, – усміхнулася Аделіна. – Ну і що скажеш?

– Ти про зміни? – уточнила я.

– Звичайно.

– Я досі не вірю, що знать більше не має впливу на обраних.

– Повіриш, коли побачиш все сама. За два роки, що ти ігнорувала обраних, Магістр тут всю Школу з ніг на голову перевернув і не один раз, навіть зміни в Статут вніс.

Статут був головним збірником правил для обраних, в нього не вносилися правки ще з давніх часів.

– Цікаво було б почитати, – я здивовано подивилася на Аделіну.

– Ще встигнеш, – махнула рукою Аделіна.

– З моїм розкладом, навряд чи, – я знову відпихнула Блека.

Дроф, образившись, заскочив на стілець і жадібним поглядом поглядав на м’ясо.

– Нічого, ти звикнеш. Будемо вечеряти? – Аделіна потерла долоні в очікуванні смачної їжі.

Я розклала стейки по тарілкам, і заливала ароматні трави кип’ятком.

– Блек, ні! – закричала Аделіна.

Я повернулася на її крик і побачила, як дроф жадібно зціпив свої зуби на моєму шматку м’яса і поспіхом покидав кухню. Схоже, сьогодні я буду без вечері.

– За такі витівки я коли-небудь запущу у нього бойовим закляттям! – емоційно вигукнула Аделіна. – Хоча, воно на нього мабуть не подіє, – вже з сумнівом продовжила вона.

– Перевіримо? – запропонувала я, проводжаючи поглядом свою вечерю.

Блек нагострив вуха, прискорився і зник за дверима кухні.

– Аделіною, його треба частіше годувати! – дорікнула я обраній, знаючи про її забудькуватість.

– Ох, ти права, я дійсно його сьогодні не годувала, – згадала дівчина розділяючи свою порцію на дві тарілки.