Лоран Доріан - Холодний Принц , Лоран Доріан
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Вогонь у каміні тихо потріскував, відкидаючи м’яке світло на стіни. У повітрі стояла тиша — не порожня, а наповнена чимось більшим, ніж слова. Він сидів перед нею, з маскою, розтрісканою наполовину. Одна сторона ще ховала його — інша вже відкрилась світові.
Вона бачила його. І не відвела погляду.
Його очі затримались на її пальцях. Вони тремтіли, як і його подих. Але вона не ховалась.
Мілея простягнула руку. Повільно, обережно — ніби торкалась не шкіри, а чогось незримо важливого. Її пальці лягли йому на щоку — теплу, справжню.
Принц не ворухнувся. Лише закрив очі.
— У тебе дуже гарна шкіра, — сказала вона пошепки. — Жива. Тепла.
— Я забув, як це — відчувати чужий дотик, — зізнався він. — Раніше я думав, що маска захищає мене. Але вона просто тримала мене в полоні.
— І ти сам себе туди замкнув.
— Так.
Її великий палець ковзнув трохи вище — до лінії вилиці. Він був сильний, але під пальцями вона відчувала, як напруга залишає його тіло.
— Я не боюся тебе, Еліане, — сказала вона. — І більше не хочу, щоб ти боявся мене.
Його очі відкрились. І цього разу в них не було ні тіні холоду, ні страху. Лише… вогонь. Живий. Глибокий. Вогонь того, хто довго мовчав, але тепер — говорить.
— Я дозволю тобі зняти її, — прошепотів він.
Вона кивнула.
— Але не сьогодні, — додав. — Ще ні.
— Добре, — усміхнулась вона. — Я зачекаю. Скільки треба.
Її рука залишалась на його обличчі ще довго. І в цій тиші, серед тіней і світла, він дозволив собі притулитися до неї щокою — вперше як людина, а не як образ.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Холодний Принц , Лоран Доріан», після закриття браузера.