Анна Стоун - Гармонія , Анна Стоун

Зістрибнувши з підвіконня, він підійшов до дзеркала, зібрав волосся у хвіст і вирушив на пошуки. Раду знайти було непросто — вона не належала до передбачуваних людей.

Але все ж таки він не здався. І знайшов її в бібліотеці — де бачив найрідше. Його самого здивувало, що ноги занесли саме туди.

— Привіт! Можеш приділити мені хвилинку? — Альбрехт сів навпроти.

Дівчина підвела очі від книги.

— Так, звичайно. Що сталося?

— Навчи мене левітувати!

— Левітувати? — здивувалася Рада. — Але ж це надзвичайно складно!

— Мені б хоч трішки відірватися від землі…

Рада відвела погляд. Навчання левітації — складна річ, її викладали лише на останньому курсі Резенфорда. І далеко не всім вона піддавалася.

А головне — іноді учень і вчитель мусили бути зовсім поруч. Потрібна підтримка. А вона не хотіла підпускати Альбрехта надто близько. Його дотики, голос — усе вже й так розхитувало її рівновагу. Вона не хотіла зрікатися пророцтва.

— Добре, Ал… — нарешті зітхнула вона. Совість мучила — він нічого не зробив, щоб заслужити її холодність. Він був кращим за свого коронованого брата. — Надворі дощ. Спробуймо тут!

Альбрехт озирнувся й помітив, що в бібліотеці, крім них, ще кілька людей. Це йому не сподобалося — він не зможе як слід зосередитися.

— Може, підемо в інше місце? — запропонував він. — У мене велика кімната! Ніхто не заважатиме, я краще засвою…

Рада зітхнула, ковзнувши по ньому проникливим поглядом.

— Альбрехт, може, я навчу тебе чогось іншого?

— Чому? — у його очах згас вогник.

— Я не хочу, щоб ти почувався незручно. Навряд чи тобі буде приємно, якщо хтось увірветься у твій особистий простір.

— Рада, ти ж знаєш: коли справа стосується занять, я не помічаю нічого навколо. Будь ласка! — хлопець, намагаючись урятувати ситуацію, збрехав, хоча зазвичай уникав цього.

— Гаразд, ідемо до тебе. — нарешті посміхнулася Рада.

Очі Альбрехта засвітилися від радості. Він добре знав, як можуть проходити уроки левітації. Особливо, якщо у нього щось не буде виходити...