Світлана Литвиненко - Капкан кохання, Світлана Литвиненко

- Амір? Це ім’я арабське, мабуть. Доню він що…

- Він українець, але його пращури, здається, мають арабське коріння. Одним словом, я поки точно не знаю. Ми ще не дуже добре впізнали один одного... Мамо, мені треба йти, коли буду вільна ще тобі зателефоную.

  Леся відклала у бік смартфон. Ще трохи полежала, намагаючись опанувати свій емоційний стан. Вона не повинна розкисати, піддаватися смутку. Необхідно шукати вихід, боротися. А для цього не вийде просто лежати, треба щось робити, діяти. Варто здобути якомога більше інформації про цю місцевість, про ці ферми, насамперед про ферму діда. Щоб знайти спосіб довести діда до банкрутства, або створити ситуацію, яка б вимагала великі затрати. Одним словом варто діяти, а не лежати й жаліти себе.

  Дівчина переодягнулася в джинси та светр зеленого кольору, зверху накинула куртку. Вийшовши на подвір’я, вона відчула легку прохолоду, хоча сонце щедро заливало усе навколо. Повітря було свіже, напоєне весняними ароматами. Леся вирішила піти на задній двір, щоб провідати вівцю, якій випадково завдала шкоди. Перед цим встигла помітила, що її крихітка «Купер», теж уже стоїть на подвір’ї. Це викликало в неї легку посмішку. Амір без зволікань виконав її прохання. Добре, що він готовий їй догоджати.

  На задньому дворі, підійшовши до вівчарні, Леся побачила чоловіка, який колись дбав про неї, коли вона вперше потрапила сюди. Підійшла до нього:

- Добрий день,- привіталася до чоловіка дівчина.- Ви мене пам’ятаєте? Я Леся.

- Звісно я вас пам’ятаю і радий вас бачити. Я Павло Степанович,- відрекомендувався чоловік.- Чим можу вам зарадити? Може щось показати чи принести?

- Я хотіла дізнатися, як почуває себе та … вівця… ну, ви знаєте…

- З нею все добре, вже на пасовищі. Тільки складно їй у стадо все ж таки вживатися, але я гадаю з часом буде все добре,- запевнив Лесю Павло Степанович.

- Рада це чути,- Леся говорила щиро. - У вас, мабуть, багато роботи? А я вас тут затримую.

- Роботи звісно, що багато та ще навесні. Але я завжди залюбки готовий виділити вам свій час, відповісти на всі ваші запитання і все вам показати,- поспішив відповісти Павло Степанович, а потім якось несміливо додав.- А ще я радий, що ви стали дружиною нашого хазяїна. Хотів би вас привітати…

- Степанович, йди займайся своїми справами,- почувся владний голос Аміра позаду,- залиш нас, я сам відповім на всі запитання своєї дружини і покажу їй що до чого.

- Гаразд, пане, вибачте, - і чоловік пішов до інших робітників.

  Амір підійшов ближче до Лесі:

- Так що саме тебе цікавить? – запитав він злегка прижмуривши очі, бо яскраве сонце світило йому прямо в обличчя.

- Знаєш, мені раптом стало цікаво все, що стосується сільського господарства, чим ви тут займаєтеся. Плюси, мінуси, а також, чому фермери зазнають збитків й навпаки, що збільшує їхні прибутки, одним словом всі нюанси тваринництва,- Леся почала діяти й насамперед їй потрібна була саме ця інформація.

- Чесно, не очікував, що тебе це зацікавить так швидко,- Амірові було якось складно вірити їй до кінця, але хто знає, подумав він.- Пішли разом зі мною я проведу тобі екскурсію по фермі.

- Та я залюбки, - Леся була налаштована запам’ятовувати найголовніше, а саме те, що можливо їй знадобиться для того, щоб притиснути свого дідуся.

- Цієї весни у нас на фермі багато народилося ягнят,- почав розповідати із гордістю Амір водночас спостерігаючи за нею, намагаючись зрозуміти приховані мотиви цієї допитливості,- весна найсприятливіший час для їх розвитку. Ось, йди за мною до вівчарні, або по-іншому ці споруди називають ще кошарами і я тобі покажу ягняток, які тільки-но народилися.

  Леся слухняно йшла за ним відмітивши про себе з яким заохоченням він все це розповідав, а голос його ніби зачаровував. Та Леся відразу позбулася цих думок, нічого її не зачаровує, навпаки дратує і вона перемкнула всю свою увагу на тварин….