Кирило Легович - Годинник почуттів, Кирило Легович

 Костя хотів забути про Кіру, і ось така можливість, але серце не слухало бажань господаря. У середині тіла він відчував дивне передчуття, що застерегло його від згубних стосунків.  Костя був не готовим до нових почуттів, бо вони ще не минули після останніх подій пов'язаних з Кірою.  

“Боже! Як все заплутнано!”- думав він. 

  Якось одного дня, прогулюючись з дівчатами, він постійно слухав від них пропозиції щодо стосунків з Вікторією. Вони казали, що Кіра вже має хлопця і ніколи не повернеться до Кості, а тут є дівчина, якій подобаєшся. Можливо, Костя засвоїв урок минулого? Так, він добре засвоїв, але не хотів зараз будувати нові стосунки. “Ну я і  бовдур!”. 

Дівчата постійно проводили паралелі між Кірою й нинішніми почуттями Вікторії до нього. Він не мусив знову втратити шанс мати дівчину. Від подруг не вщухав осуд в сторону хлопця за повторення старих помилок.  

Того дня дівчата активно обговорювали Кіру. Вони говорили незрозумілими й не логічними реченнями, що не мали послідовності, а були породжені в хаотичному порядку. Та зрештою, Костя дізнався, про що так жваво й активно йде розмова про Кіру - вона розійшлася з хлопцем.  

Це породило неабиякі відчуття радості  в Кості. Він не міг уявити такого. Одурманення новим шансом на спробу стосунків підносили його настрій, даючи надію на щасливий початок нової історії їхніх стосунків.  

   Все це бачила Вікторія, і з великою  злістю  дивилася на нього. Вона ладна була вдарити його по самій макітрі, а тоді міцно притиснути тіло хлопця.  

Вони вже поверталися додому. Давно попрощалися одне з одним. Тут у Вікторії дзвонить номер Кості.  

-Алло! - серйозно мовила в гудок дівчина. 

-І знову привітик! - радісно промови Костя,  який йшов додому наче на крилах. 

 -Чого дзвониш? 

-Мені сумно йти, ось вирішив подзвонити тобі. 

-А чому ж це ти не подзвонив своїй улюбленій Кірі?  

Вона спеціально дорікнула йому на це, намагаючись визвати відразу. 

-Вона слухавку не взяла, - наче виправдовуючись відповів хлопець. 

-Ааа, я зрозуміла, - байдужим тоном відгукнулася Віка. - А Анні чому не подзвонив? 

-Аналогічна ситуація. 

-Я здогадалася. 

  Ці слова вона промовляла з такою злістю, що ладна була побити Кіру за те, що вона існує, а Костю -  “познайомити” з якимось важким предметом. 

 Вони говорили не довго, і коли Віка першою кинула слухавку, то жбурнула свого телефона прямо на ліжко. Ні, вона не плакала. Вікторія тільки сердито дивилися на стіну, розуміючи, що  намагання її друзів не спрацювали. Вона була дівчиною досить схожою на Кіру, з першого боку, навіть симпатичнішою за неї. Та щось не давало хлопцеві викликати в середині душі хоч якісь симпатії. 

    Вона зрозуміла, що Костя ніколи не буде її, допоки в нього не згаснуть почуття до Кіри. Їй було гірко це визнати. Вона сильно стиснула кулак, що нігті вп'ялися у долоню. Біль, який був фізично, наче стримував душевний. “Я забуду тебе, хлопчику. Ти ще повзтимеш перед моїми ногами” - закривши очі, сердито пробурмотіла Вікторія собі під ніс, вдихаючи нове повітря у легені. 

   Тим часом Костя повертався додому неначе на крилах. Він вирішив втретє запропонувати зустрічатися Кірі. Хлопець протягом декількох днів мріяв про цю мить. Він вирішить, що зробить пропозицію вечері через три дні, перед поїздкою до Німеччини.  

Настала мить, коли треба розкрити карти. Костя цілий день ходив, думаючи  про неї. Голова вибухала від правильного формулювання повідомлення. Та це вже було наче другорядним. Він вже відчував солодкий присмак перемоги, і буденні проблеми, що стояли перед майбутньою парою. Його осінила месія! 

  Годинник пробив восьму вечора. Він ніколи не ділився з кимось з близьких про почуття, але сьогодні щось йому підказало розповісти про них.  І хто найкраще підтримає закоханого підлітка, як не власна мати, подумалося йому. 

Він підійшов до садочку, де жінка саме полола суху землю. 

-Мамо, а ти коли з батьком почала зустрічатися? - він тоді закашлявся від пиляки, яку віяв вітер у його лице. 

-Та десь у п’ятнадцять. 

-Як гадаєш, у тринадцять років, зустрічатися з дівчиною це нормально? 

-Цілком. Коли я зустрічалася з першим хлопцем, то саме з тринадцяти років в мене було перше кохання. А ти чого в мене оце запитуєш а? Є дівчина, яка тобі подобається?  

Жінка поглянула на очі сина, що світилися навіть у темноті.  

-Так є.  

-І як її звати?  

-Кіра Карова, однокласниця. 

-Ага! Вона дівчина хороша? 

-Цілком. Хочу запропонувати їй зустрічатися. 

-Ну якщо так, то запропонуй. Тільки якщо та відмовиться, не переймайся. Значіть твоя ще не народилася.  

  Він ще трохи постояв біля мами, але вже думками він був з Кірою. Костя поступово набирав швидкості заходячи до будинку. Він був дуже щасливий, і передчував, що Кіра повинна бути його, і ніяк інакше. Костя хутко відкрив Інстаграм. Недовго думаючи він зрештою написав Кірі пропозицію: