Кирило Легович - Годинник почуттів, Кирило Легович

Розділ  сьомий  

Розділ  сьомий  

 

“Ті ж самі граблі... Не дивно чи не так? Як тільки з’являлася можливість, то можна чекати на мене.  Скоріше, я став для тебе маніяком, який задовбує одним і тим же питанням. У мене почуття до тебе то згасали, то підіймалися. Як же хотілося віднайти точку, у якій я зможу здихатися почуттів.” 

 

ЧЕРВЕНЬ 

 

Після повернення з Одеси він тиждень не спілкувався з друзями. Костя вирішив забути про Кіру. Для цього він  частіше грав у відеоігри, займався спортом. Але все це не змогло повністю загоїти рани після ситуації в Одесі. Хлопці розуміли стан Кості, але все одно продовжували згадувати дивність поведінки свого друга.  

Та це вже не мало великого значення.  Хлопець готувався їхати до хрещеної в Німеччину.  Ще й до того його обрали ведучим на випускний дев’ятого і одинадцятого класів. Це настільки радувало його, що попри душевні травми він весь сяяв від щастя і гордощів.  

   Костя вже провів випуск дев‘ятого класу, і  почав готуватися до наступного свята. У його житті з'явився обов’язок приходити у цегляні стіни  Дому культури, які надавали спасіння від спеки у ці жаркі дні.  

Якось, сидівши на другому ряді великого концертного залу, він помітив знайомі погляди своїх однокласниць. Хлопець поволі почав підходити до них, аж поки його тіло, наче магніт, повело в іншу сторону, де стояла та дівчина, з якою зустріч відбувається вперше за багато днів.  

-Привіт, Косте! - несподіваним тоном пролунав дзвінкий голос. -  Що ти тут робиш? 

Хлопець наче зніяковів. 

-Привіт, Кіро! Я буду тут ведучим на випускному, тому прийшов на репетицію. 

-Ого! Вау, вітаю. А я тут також на репетиції. Ми будемо показувати  танець на випускному.  

-Здається, оголошувати вас не буду.  

Погляд дівчини став щирим, а усмішка сяяла. 

-А було б прикольно, якби ти нас представляв.  

   -Та так! - він вимовив це з невеличким сміхом. Ну удачі вам. А то у мене своя парафія.  

 Коли Костя спускався зі сцени, то відчув всім тілом холод. Він відчув себе наче переможцем у битві, що зміг поговорити з нею, але водночас розумів, настільки пірровою вона була. “Просто розмова! Ніякого підтексту! Все чітко і ясно. Говорили як друзі”. Він повторював це собі в голові, дивившись одним оком  на номер, в якому брала участь Кіра, періодично проглядаючи свій сценарій.  

  Так вони зустрічалися на репетиціях цілий тиждень. У Кості не було сильних почуттів до Кіри, але щось в ній симпатизувало йому. Він уважно спостерігав за її рухами під час танцю. Вона помічала його погляд і наче спеціально посміхалася Кості, що ще з більшою силою розбурхувало у нього почуття.  

   Настав день випускного. Весь величезний Будинок культури був забитий глядачами, що кортіли побачити як вручають атестати молоді. Навіть якщо імена присутніх випускників  дехто  й не знав.  

Костя як один з ведучих виконував найбанальнішу роботу: своїм голосом представляти наступних гостей до вітального слова. Яскравість прожекторів, що освітлювали сцену, робило враження самотності в залі, наче там, на кріслах ніхто не сидів, а періодичний кашель чи шмаркання у носовичок це відлуння із-за куліс.  

Зал театрально кидало то в сміх, то в плач. Викладачі як і випускники  згадували шкільні  роки одинадцятого класу. Їхнім головним завданням було вистояти ще годинку перед початком справжнього місива з горілкою і шампанським.  

 Коли закінчилася офіційна частина свята, Костя з полегшенням пішов у залу, і сів разом з батьками далі спостерігати за випускним вечором. Він з посмішкою згадав як пару хлопців випили пива прямо за кулісами, аби розслабитися перед виступом. Цей кумедний інциденти наче допомагав зняти легеньке переживання після виконаної роботи. 

Далі йшов справжній концерт. Першим номером був саме танець, в якому брала участь Кіра разом з однокласницею Каріною. Він намагався спостерігати  за рухами Кіри, та через біль в очах від довгого носіння окулярів, сцена виглядала розпливчастою, наче дівчина спеціально загіпнозувала його своїми рухами.  

  Повернувшись додому і аж до сну він задумувався про майбутню поїздку. Та як тільки голова торкнулася подушки, перед лицем згадувалися рухи Кіри, які вона робила на останній репетиції. Вони довго не давали йому заснути, аж поки той не згадав про новий виклик в особистому житті.  

Віка Помушко - дівчина, якій так сильно подобався Костя. Хлопця неодноразово намагалися звабити на сторону Вікторії. Але його серце не прагнуло  і не тремтіло як тоді. Аня і Соломія часто торочили Кості  про дівчину, намагаючись повторити план, який застосовували до Кіри. Та хлопець навідріз відмовлявся йти на повітку у подруг. Він взагалі не відчував симпатії до Віки. Його розум не міг навіть уявити їх разом. Чи це від того, що вже місце було зайнятим? 

   Цього літа Костя частенько виходив гуляти з дівчатами. Він сидів на лаві разом з Кірою, Вікторіє, Соломією та Анною, відчуваючи себе наче султаном. Дівчатам було комфортно говорити разом з хлопцем на різні теми. Вікторія постійно дивилася на нього своїми темними очима, намагаючись привернути увагу Кості. Він завжди помічав її захоплений погляд, який  збуджував докори сумління в його голові. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍