Харукі Муракамі - Безбарвний Цкуру Тадзакі та роки його прощі, Харукі Муракамі

корені цього справді лежить щось неправильне й ірраціональне, як вважає Сара. Йому важко судити. Що більще він думав про межу між свідомим та несвідомим, то більще переставав розуміти себе. Після довгих вагань Цкуру нарешті відважився:

— Одне з моїх колишніх висловлювань, напевно, не дуже правильне.

Сара поглянула на нього із зацікавленням:

-Яке?

— Пригадуєш, я говорив, що серйозно зустрічався з кількома жінками. Що нічого з того не вдалося, але на те були різні причини. Що в цьому не лише моя провина.

— Звичайно, пригадую.

— За ці десять років я перебував у стосунках із трьома-чотирма жінками. Кожного разу це було доволі довго і серйозно. Не просто для розваги. Я думаю, це моя провина в тому, що нічого не вдалося. Не їхня.

— У чому вона полягає?

— Кожен випадок мав свої особливості, звісно. Але їх об’єднує те, що насправді я не зачарувався жодною з них. Безсумнівно, я їх любив, разом нам було добре. Залишилося багато гарних спогадів. Але я нікого не прагнув сильно, аж до самозабуття.

Сара трохи помовчала, а тоді сказала:

— Тобто протягом цих десяти років ти доволі довго і серйозно зустрічався з жінками, які тебе насправді не захоплювали?

— Так виходить.

— Для мене це безглуздя.

— Ти маєш рацію.

— Це тому, шо ти остерігався втрати свободи чи уникав шлюбу?

Цкуру похитав головою:

— Ні, у мене такого немає. Можна сказати, що радше навпаки — я більше прагну стабільності.

— Але при цьому всьому тебе шось психологічно стримувало.

— Може, й так.

— І тому ти зустрічався з жінками, перед якими можна до кінця не відкривати свого серця?

Цкуру сказав: — Я боявся, що закохаюся, відчуватиму потребу в людині, а одного чудового дня вона зникне без слова і я залишуся сам.

— І тому ти завжди тримався на певній віддалі від партнерки. Точніше, вибирав жінку, яку можна було тримати на певній відстані. Щоби тебе не зранили. Правильно?

Цкуру мовчав. Це мовчання було знаком згоди. Але водночас Цкуру розумів, що це ще не вся суть проблеми.

— І зі мною також так може бути, — промовила Сара.

— Ні, я так не думаю. Ти не така, як інші. Повір мені. Я хочу відкрити тобі своє серце. Я справді прагну цього. І саме тому я зараз тобі все це говорю.

— То ти хочеш іще зі мною зустрічатися?

— Звичайно, хочу.

— Я би також хотіла ще з тобою зустрічатися, — сказала Сара. — Ти добрий і без фальщі.

— Дякую.

— Тому скажи мені, як їх звати. Що робити далі — вирішиш сам. Якщо не хочеш, не мусиш із ними зустрічатися, коли багато чого проясниться. Це твоя справа. Але мені особисто цікаво, що це за люди. Я би хотіла про них більше довідатися. Про людей, до яких ти досі прив’язаний.

Повернувшись додому, Цкуру дістав із шухляди старий записник, знайшов потрібні контакти і набрав на своєму ноутбуці чотири прізвища з тодішніми адресами та номерами телефонів.

Кей Акамацу

Йошіо Оомі

Юдзукі Щіране

Ері Куроно

Коли він отак дивився на написане на дисплеї, відчув: його кімнату наповнює час, який мав би вже давно минути. Безгучно змішується з реальним теперішнім часоплином. Так, як через вузеньку щілину дверей у приміщення просочується дим. Дим був без запаху і кольору. Але якоїсь миті Цкуру спам’ятався і натиснув клавішу, відправивши електронного листа Сарі. Переконавшись, що лист надіслано, вимкнув живлення. А тоді чекав, поки час стане на своє місце. «Мені особисто цікаво, що це за люди. Я би хотіла про них більше довідатися. Про людей, до яких ти досі прив’язаний».

Очевидно, Сара має рацію. Так думав Цкуру, лежачи в ліжку. Він іще досі до них прив’язаний. Навіть сильніще, ніж вона гадає.

Пан Червоний

Пан Синій

Панна Біла

Панна Чорна

7

Тієї ночі, коли Хайда розповідав про містичну зустріч свого батька на термальних джерелах із джазовим піаністом на ймення Мідорікава, трапилося кілька дивних речей.

Цкуру Тадзакі раптом прокинувся у темряві. Його розбудив легенький цокіт. Наче від удару камінчика об віконне скло. А може, це йому лище причулося. Достеменно не відомо. Хотів подивитися на годинник в узголів’ї, але голова не поверталася. Ціле тіло перестало його слухатися. Це не оніміння. Пробував напружитися, але не зміг. Свідомість втратила зв’язок із м’язами.

Кімнату огортав морок. Цкуру погано засинав при світлі, тож, вкладаючись спати, завжди щільно запинав вікна важкими шторами. Тому світло знадвору не пробивалося. Але Цкуру відчув, що в кімнаті хтось є. Захований у темряві, цей хтось дивився на нього. Неначе тварина, що мімікрується — затаївши подих, знищивши запах, змінивши колір, зачаїлася у темряві. Але Цкуру зрозумів, що то Хайда.

Пан Сірий.

Сірий утворюється змішуванням чорного і білого. Змінюючи насиченість, він легко розчиняється в мороці будь-якої густини.

Хайда стояв у кутку і непорушно дивився на Цкуру, який лежав навзнак на ліжку. У Хайди за той час не ворухнувся жоден м’яз, зовсім як у актора-пантоміма, що вдає скульптуру. Хіба лишень довгі вії. Це був дивний контраст. З одного боку Хайда, що з власної волі завмер, а з іншого — Цкуру, що наперекір власній волі не може ворухнутися. «Треба щось сказати, — подумав Цкуру. — Щось сказати і зруйнувати цю химерну рівновагу». Але голосу не було. Ні губи, ні язик не слухалися. З горла виходив лише безгучний сухий подих.

«А що ж Хайда тут робить? Чому він там стоїть і так пильно в нього вглядається?»

«Це не сон, — подумав Цкуру. — Як на сон, усе аж занадто реалістично». Але Цкуру не був певен, що той, хто там стоїть, дійсно Хайда. Чи, бува, справжній тілесний Хайда не спить солодко на канапі в сусідній кімнаті, а сюди прийшов хтось на кшталт його іншого я? Так йому видавалося.

Цкуру занепокоївся, але загрози не відчував. Знав, що Хайда не може зробити йому нічого поганого. У цьому він був певний із першого ж дня їхнього знайомства. Інстинктивно, можна сказати.

Червоний також був гострим на розум, але його мислення практичніше, інколи навіть утилітарне. У порівнянні з ним Хайда мислив чистіше і більшою мірою засадничо. Навіть самодостатньо. Цкуру інколи переставав розуміти, що у Хайди в голові. Там відбуваються