IrenStasiuk - Спадщина Мольфарки, IrenStasiuk

Розділ 11: Тіні минулого та сила вибору

Наступні дні були сповнені тиші. Ліс, що відновлювався після темної атаки Чорного мольфара, здавався спокійним, навіть умиротвореним. Але Меланія знала, що це була лише тимчасова пауза, перед новими випробуваннями. Кожен подих цього світу тепер був важливим, кожен шепіт листя, кожен рух вітру нагадував їй, наскільки важлива її роль.

 

Її зв’язок з природою став ще глибшим. Золотий камінь в її руках більше не був просто артефактом. Це була частина її душі, її сили, і тепер вона відчувала, як він відгукується на кожен її крок. Природа відповідала на її заклик, на її внутрішнє прагнення. Ліс не тільки був її домом, він став частиною її самого єства.

 

Але з кожним кроком вперед Меланія відчувала, як важкі спогади про минуле починають просочуватися в її свідомість. Те, що вона залишила позаду — місто, Матвій, її колишнє життя — все це ставало тінню, що слідувала за нею, не даючи спокою.

 

Одного вечора, коли сонце занурювалося за обрій, Меланія сиділа на високій скелі, дивлячись на ліс, що розкинувся перед нею. Марко був поруч, але мовчав. Вони обоє відчували, що тепер вони — частина чогось більшого, ніж просто боротьба зі злом. Вони були зв’язком між старим і новим світом, і цей зв’язок був сильним, але й дуже важким.

 

— Ти не відчуваєш, що з кожним днем ліс змінюється? — запитала Меланія, не повертаючи голови. Її погляд був спрямований в далечінь, немов вона намагалась побачити не тільки фізичний ландшафт, а й невидимі, але реальні зміни в самому серці цього світу.

 

— Відчуваю, — відповів Марко, його голос був тихим, але твердим. — Але ці зміни — не лише зовнішні. Вони й всередині нас. Ліс вчить нас, що кожна дія, кожне рішення впливає на нього. І ти змінилася, Меланіє.

 

Вона замовкла, даючи йому можливість продовжити.

 

— Ти не тільки борешся за цей світ, ти стала його частиною. Але я бачу, як твої думки іноді повертаються до того, що було. Ти не можеш забути, хто ти була раніше, і це нормально. Але ти повинна зрозуміти, що тепер твоя сила не лише в камені чи магії. Вона в твоєму виборі.

 

Її серце різко стиснулося. Ці слова боліли, але вони були правдою. Вона справді не могла забути своє минуле. І хоча її зв’язок з лісом був сильним, частина її душі завжди прагнула повернутися туди, де вона була до того, як вирушила в цей шлях.

 

— Я знаю… — прошепотіла вона, відчуваючи, як на очі навертаються сльози. — Але чи можна дійсно залишити все? Те, що я залишила позаду… Матвій, моя родина… Чи я маю право вибирати ліс замість них?

 

Марко наблизився, і його рука лягла на її плече, додаючи їй спокою.

 

— Ти маєш право вибирати, Меланіє. І якщо ти вирішиш, що твоя сила в тому, щоб залишити минуле позаду, я буду з тобою. Але якщо ти все-таки вирішиш повернутися, щоб відшукати своє місце в тому світі, я також буду поруч.

 

Меланія повільно підняла погляд до нього. Її очі були наповнені болем, але й рішучістю.

 

— Я не можу забути, але я також не можу повернутися. Мій шлях — тут. Мій шлях — це ліс і все, що з ним пов’язано.

 

Марко посміхнувся і кивнув.

 

— Це правильний вибір.

 

Але навіть коли вона зрозуміла це, її внутрішня боротьба не завершилася. Меланія знала, що її зв’язок з Матвієм не можна просто вирвати. І хоча тепер вона була готова прийняти свою роль, було щось, що тримало її — спогади про те, як сильно вона любила його, як багато було втрачене, і як важко було відпустити.

 

І ось, в одну з ночей, коли знову спав на землю туман, Меланія мала сон. Вона побачила Матвія. Він стояв перед нею в тихому лісі, його погляд був сумним, але теплим.

 

— Ти зробила правильний вибір, — сказав він, і його голос лунав у її серці. — Але я знаю, що ти ще не відпустила мене. І я розумію. Ти любиш мене. Але я вже не там, де був. Ти повинна знайти свій шлях. І він веде тебе вперед.

 

Вона простягнула до нього руку, але він вже почав танути в повітрі, як туман, що розсіюється при світанку.

 

— Ти завжди будеш в моєму серці, — прошепотіла Меланія, відчуваючи, як на її обличчі з’являються сльози. — Але я повинна йти далі.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍