IrenStasiuk - Спадщина Мольфарки, IrenStasiuk

Вся битва відбувалася в тиші, що була схожа на найбільшу бурю. Тільки ледь чутні звуки розколених дерев і крики вітру порушували цю майже містичну тишу. Чорний мольфар намагався зібрати свої сили для останньої атаки, але був уже занадто ослаблений. Темна енергія, яку він випромінював, вже не могла протистояти потужному світлу, яке наповнювало ліс.

І ось, коли їхні сили знову зіткнулися, це було схоже на великий вибух — темний камінь мольфара розлетівся на тисячу частин, а його сама постать почала танути в повітрі, поглинена світлом.

Чорний мольфар розгублено поглянув на свої уламки, що розсипались, і побачив, як вони зникають у темряві. Його очі, повні ненависті, втратили фокус, і він немов занурювався в безодню.

— Це не кінець, — прошепотів він, перш ніж остаточно зникнути в темряві. — Я завжди повернуся.

Але цього разу його слова не були настільки переконливими. Темрява розсіювалася, і ліс знову дихав спокійно. Меланія відчула, як енергія каменя поступово стихає, залишаючи після себе лише легкий туман спокою.

— Ми зробили це, — сказав Марко, наближаючись до неї.

Меланія повільно опустила Золотий камінь, і він почав знову світитися м’яким, майже невидимим світлом. Вона відчула, як зв’язок між нею та лісом став ще більш глибоким, як ніколи раніше. Її сила більше не була тільки силою артефакту. Вона була частиною цієї землі, її кров’ю, її магією.

— Це було тільки перше випробування, — промовила вона тихо, дивлячись на місце, де щойно стояв мольфар. — Але ми зробили це. І ми повинні бути готові до того, що буде далі.

Марко подивився на неї з глибокою повагою, але і з тривогою в очах. Він знав, що битва ще не завершена, і що це був лише один етап їхнього шляху.

— Ти права. Ми перемогли, але те, що чекає попереду, не буде легким. Але разом ми можемо подолати будь-яку темряву.

Вони стояли серед лісу, і хоча навколо все було тихо, Меланія відчувала, що ці тіні все ще бродять поруч, приховані від очей, але готові повернутися. І хоча вона перемогла Чорного мольфара, сама боротьба ще не завершилася.

Тим часом ліс, що стояв на порозі змін, поглинув їх, даруючи нові сили. Меланія була готова до нового шляху — і хоча перед нею ще була велика боротьба, тепер вона розуміла, що її доля не тільки в її руках, а й в руках природи, що оточує її, підтримує і живить.

Ліс був її домом. І разом із ним вона здобуде свою перемогу.