IrenStasiuk - Спадщина Мольфарки, IrenStasiuk

Розділ 10: Боротьба за Карпати

Ліс, який Меланія тепер відчувала не лише своїм домом, але й частиною своєї душі, стояв у смертельній небезпеці. Чорний мольфар знову з’явився в їхньому світі, і цього разу він не мав наміру відступати. Темна сила, яку він вібрував навколо себе, зростала з кожним днем. Боротьба, яка здавалася далекою і майже не досяжною, тепер стала реальністю.

 

Меланія стояла на порозі старого лісу, її очі відчували кожен рух у цьому світі — кожен шелест листя, кожен подих вітру. Вона була готова до цього моменту, готова зустрітися з Чорним мольфаром, навіть якщо це означало втратити те, що колись було її життям.

 

“Я повинна це зробити”, — думала вона, стискаючи в руках Золотий камінь. Це була її єдина надія, її сила, що зараз злилася з її духом і душею. Зараз вона була не просто нащадком мольфарів — вона стала мольфаркою нового покоління, магістром природи, що могла змінити долю цього світу.

 

Марко стояв поруч, його присутність була для неї як укріплений вал, на який можна було спиратися. З його погляду вона відчувала підтримку, яка була важливою для неї більше, ніж будь-що інше. Він не сказав жодного слова, але те, як тримав її погляд, давало зрозуміти: разом вони зможуть перемогти.

 

— Меланіє, ти не сама, — тихо сказав він, взявши її за руку. — Твоя сила — це не тільки камінь. Це ти, твоя віра в ліс і в себе. Ми разом, і ми не можемо втратити.

 

Від цих слів вона відчула, як її внутрішня сила зростає, наповнюючи її серце впевненістю.

 

Вони йшли далі, поки не опинилися на самому серці лісу, де дерева ставали все більшими і темнішими. Тут, серед цього стародавнього хаосу, вони побачили його — Чорного мольфара. Його постать була огорнута туманом темної магії, його очі блищали холодним світлом, і його посмішка була повна зневаги.

 

— Ви прийшли, — сказав він, його голос був, як шепіт вітру, що пробивається крізь ліс. — Але це марно. Моя сила нездоланна, і ваша боротьба — це лише підготовка до моєї перемоги.

 

Меланія не відповіла, її погляд був рішучим, але в серці відчувалася важкість. Вона не просто билася за себе — вона боролася за цей ліс, за кожну душу, що була частиною цієї землі. І, водночас, її думки були сповнені не тільки лісом, але й тими спогадами, які ніколи не покидали її. Місто. Матвій. Те життя, яке вона залишила позаду. Вона повинна була вибрати.

 

— Ти маєш вибір, Меланіє, — сказав Чорний мольфар, немов прочитав її думки. — Вибір між тим, що було, і тим, що є зараз. Вибір між колишнім життям і цією новою магією. Якщо ти не відмовишся від цього шляху, я знищу тебе разом з усім, що ти любиш.

 

Ці слова вдарили її, але замість того, щоб зламати, вони стали для неї поштовхом. Вона глибоко вдихнула і закрила очі, відчуваючи, як енергія навколо неї знову зливається, наповнюючи її силу.

 

— Я не можу повернутися, — сказала вона, її голос звучав твердо і рішуче. — Моя сила — це не вибір між минулим і теперішнім. Це моє життя, моє призначення. Я вже вибрала.

 

І в ту мить, коли вона промовила ці слова, її рука, що тримала Золотий камінь, яскраво засяяла. Вона відчула, як камінь починає вібрувати, і з його світла вирвався потік енергії, що охопив весь ліс. І в той момент стало зрозуміло, що це не просто магія. Це була сила природи, сила, що жила в кожному дереві, кожній траві, кожному подиху вітру.

 

Чорний мольфар спробував підняти свій Чорний камінь, але його темна енергія не могла протистояти потужному потоку світла. Магія лісу, сила її внутрішнього зв’язку з природою, тепер була її найвищим союзником.

 

Битва почалася. Темна магія Чорного мольфара зустрілася з потужною енергією Золотого каменя. Звуки, що виникали під час битви, були схожі на грім і тріск дерев, що ламаються під силою бурі. Час ніби зупинився, коли їхні сили зійшлися в смертельному поєдинку.

 

Меланія відчула, як темна магія Чорного мольфара намагається проникнути в її душу, але вона не піддалася. Вона була частиною цього лісу, частиною його сили. Її камінь став розцвітати в її руках, і разом з ним вона зливалася з природою, посилюючи потік енергії.

 

Марко стояв поруч, його присутність була непохитною, він не відступав.

 

Темна магія Чорного мольфара почала слабшати, відступати під натиском сили природи, яку Меланія зуміла звільнити всередині себе. В її серці спалахнула нова рішучість, і з кожним рухом її енергія ставала все сильнішою. Кожен її крок відгукувався в лісі, кожен жест відчувався як потужний відлуння серед дерев. Золотий камінь світився все яскравіше, немов сама земля під її ногами почала відповідати на її заклик.

 

Чорний мольфар знову спробував підняти свій Чорний камінь, і цього разу його сила була ще більш зловісною. Він підійшов ближче, його очі світлилися холодною злістю.

 

— Ти не можеш зупинити мене! — кричав він, намагаючись створити новий вихор темної енергії.

 

Але Меланія не відступала. Вона зробила крок вперед, і в цей момент її камінь вибухнув світлом. Потік енергії обрушився на Чорного мольфара, і його темна магія почала розсипатися на шматки, немов піщана буря, що розсіялася на вітрі.

 

Меланія відчула, як ліс відповідає на її поклик. Золотий камінь більше не був просто магічним артефактом. Це був символ її єдності з цілим світом, її здатність бачити силу природи в кожному живому створінні.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍