IrenStasiuk - Спадщина Мольфарки, IrenStasiuk

Розділ 12: Темрява наближається

Меланія прокинулась вранці, відчуваючи дивний післясмак того сну про Матвія. Його образ був таким реальним, його погляд — повним надії і тепла, але коли вона прокинулася, залишився тільки холод. Вона лягала в темряву, не бажаючи прощатися з тим світом, в якому її душа ще жила, але в світі наявному, її чекала важка реальність.

 

Вона піднялася з ліжка і підійшла до вікна, щоб подивитися на ліс. Сонце тільки починало пробиватися крізь гілки дерев, а свіже повітря не могло загасити відчуття тривоги, що огортало її серце. Камінь в її руках все ще випромінював легке світло, але цього разу він не був таким яскравим, як раніше. Меланія відчула, що його сила почала слабшати.

 

«Що це означає?» — запитала вона себе, дивлячись на свої руки, де тримала Золотий камінь. Вона ще не була готова прийняти цей факт. Здається, її внутрішня сила та зв’язок з лісом почали знижуватися.

 

— Меланіє, ти не виглядаєш, як зазвичай, — почувся голос Марка. Він підійшов до неї ззаду, поклавши руку на її плече. — Ти чимось стурбована?

 

Меланія не відповіла одразу. Вона відчула його погляд і відчула підтримку, яка так багато значила для неї. Але було щось, що непокоїло її, і це не можна було залишити без уваги.

 

— Я не можу зрозуміти, що сталося з моїми силами, — нарешті відповіла вона. — Може, це все-таки магія Чорного мольфара… Він почав щось робити з лісом і з нами. Це не просто так.

 

Марко поглянув на її обличчя, і його погляд був пильним і обачним.

 

— Нам треба з’ясувати, що відбувається. Можливо, є інші способи зміцнити твої сили, — сказав він, задумливо. — А може, ми маємо поговорити з іншими мольфарами.

 

Меланія подумала про це. Вона завжди знала, що існує багато інших мольфарів, які не належать до її родини, але які теж володіють значною магією. Може, серед них є ті, хто зможе допомогти їй відновити баланс і сили?

 

— Ми повинні знайти спосіб поговорити з ними, — сказала вона після короткої паузи. — Але для цього нам треба добратися до стародавнього лісу, де їхні поселення. Це не буде легко.

 

Марко кивнув. Він знав, що така подорож буде небезпечною, але саме це зараз було їхнім єдиним варіантом. Вони повинні були відновити зв’язок з магією лісу, перш ніж темні сили остаточно заволодіють ним.

 

Але перш ніж вони змогли щось вирішити, раптово на горизонті з’явилася інша, несподівана загроза. Від лісу до них наближався гурт незнайомих постатей, їхні рухи були чіткими та впевненими. Чорні плащі, холодні погляди, і в кожному з них була якась незрозуміла, але небезпечна аура.

 

— Хто це? — запитала Меланія, коли побачила їх здалеку. В її серці піднялася тривога.

 

— Це не мольфари, — сказав Марко, його голос був спокійним, але тривожним. — Це щось інше.

 

Незнайомці наближались швидко, і незабаром вони зупинилися перед Меланією та Марком. Один з них, високий чоловік у чорному каптурі, ступив уперед.

 

— Ви не маєте права бути тут, — його голос був холодним і незворушним. — Ліс належить нам.

 

Меланія відчула, як ліс навколо почав тремтіти. Це не були звичайні люди — це були ті, хто мав велику силу, але вона не могла зрозуміти, чи це союзники Чорного мольфара, чи його супротивники.

 

— Хто ви? — запитала Меланія, намагаючись приховати своє хвилювання. — Що вам потрібно?

 

Чоловік у чорному каптурі злегка усміхнувся, і в його погляді блиснула незрозуміла іронія.

 

— Ми — ті, хто прийшов, щоб забрати те, що належить нам, — він підняв руку, і темна магія почала вібрувати в повітрі, створюючи відчуття, наче ліс навколо стає непроникною темною стіною.

 

Меланія відчула, як її серце стискається. Ці люди були потужними, і вони не збиралися відступати. Вона зрозуміла, що це — не просто напад. Це було попередження.

 

Марко стиснув її руку, даючи їй зрозуміти, що вони мають діяти швидко.

 

— Ми не заберемо нічого, що не належить нам, — відповів Марко, готовий до битви.

 

І тоді Меланія відчула, як її внутрішня сила знову пробуджується. Це був не просто вибір між минулим і теперішнім, це була боротьба за те, що їй належить — за її місце в цьому світі.

 

Перед ними стояла нова загроза, але разом з нею приходила і нова можливість.

Меланія стояла серед лісу, відчуваючи, як її душа зливається з природою навколо. Повітря було наповнене не тільки запахом дерев та землі, а й відчуттям чогось більшего, невидимого, але так потужного. Вона відчула, як її сила, що вже була з нею, тепер зміцнилася. Це не була просто магія. Це була її впертість, її рішучість, її бажання бути частиною цього світу, бути живою, незалежно від того, скільки темних сил намагатимуться її зламати.

 

Вона зробила свій вибір — і цей вибір привів її сюди.

 

Її погляд м’яко ковзнув по темних постатях, що стояли перед нею. Вони не зрушили з місця, але те, що зараз було на поверхні, не могло залишатися без відповіді. Всі ці труднощі, всі ці загрози — це були її випробування, її шлях. І тільки вона мала вирішити, як пройти цей шлях.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍