Максим Іванович Дідрук - Твердиня, Максим Іванович Дідрук
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Що сталося з Атауальпою? — поцікавився Ґрем.
— Франциско Пісарро цілком у дусі того часу не дотримав слова. Одержавши викуп, іспанці влаштували імператорові суд. На Атауальпу повісили купу звинувачень у змові проти іспанської корони, єресі й усіляких інших капостях, а потім засудили до смерті. Його примусили публічно прийняти християнство, а потому задушили. Після викупу Атауальпи сотні авантюристів рвонули до Перу в пошуках золота, та… нічого не знайшли. Окремі індіанці під тортурами розповідали про місто в сельві на схід від Анд, куди пішла інкська знать, забравши із собою всі скарби.
— Паїтіті? — встряв Левко.
— Можливо, — Сьома знизав плечима. — А тепер ближче до справи. Ось ліси Мадре-де-Діос, про які говорив Ґуннар.
Хлопець розгорнув запущену програму «Google Maps» і повернув ноутбук до друзів.
Джунглі Мадре-де-Діос — супутниковий знімок із «Google Earth»
Ґрем із Яном довго роздивлялися супутникове зображення (Левко сидів збоку, тож йому було незручно нахилятись). Зрештою американець знічено пробурмотів:
— Ти вимкнув відображення доріг та об’єктів?
— Ні, — заперечив Сьома.
— Тоді що це? — мулат тицьнув пальцем у екран.
— Мадре-де-Діос.
Зазвичай на екрані в «Google Maps» з’являється купа інтерактивної інформації — погода, дороги, тривимірні будівлі, фотографії, додані користувачами та позначені на карті тощо, — яка відчутно оживлює картинку. Екран перед хлопцями відображав суцільне зелене тло, посічене звивистими річками. Жодних доріг, позначок, будівель чи фотографій. У правому нижньому куті виднілося якесь поселення, певно, Пуерто-Мальдонадо, праворуч пролягала жовта лінія, що позначала кордон між Перу та Бразилією; й усе — більше нічого.
— Ґуннар мав слушність: тут можна сховати Нью-Йорк, і дідька лисого його знайдуть… — поправивши рушник, відзначив Левко.
— Та де там Нью-Йорк, — заперечив Ґрем, — за бажання в цих нетрях можна загубити Швейцарію.
— Назва мені подобається: Мати-Божа, — хмикнув Ян.
— Ага, — всміхнувся Сьома, потішно труснувши перекривленою головою. — По-моєму, це слова, якими зустрічали нетрища всі, хто бачив їх уперше.
— Напевно, в наш час ці ліси назвали б Розтуди-Мою-Маму або Всратись-Я-На-Таке-Не-Підписувався, — промовив українець.
— Ти хочеш, щоб ми полізли сюди? — запитав Ґрем.
Сьома, потираючи середнім і вказівним пальцями праву брову, задивився на ноутбук і не відповів. Озвавшись, заговорив про інше:
— Протягом учорашнього дня я сто разів запитував себе, чи існує Паїтіті та чи правда все те, про що розказав Ґуннар Іверс, — хлопець узявся за мишку й став пересувати зображення у вікні «Google Maps». — Я проаналізував карту, після чого «піднявся» вгору за течією по Ріо-де-лас-П’єдрас… І ось, що виявив.
Семен зупинив прокрутку та «наблизив» землю. У центрі, під одним із вигинів річки, проступила рівна, однозначно рукотворна смуга вільної від лісу землі.
— Злітна смуга в джунглях! — Левко не вірив власним очам.
— Маєш рацію, Лео, — стримано прокоментував росіянин. — Причому я натрапив на неї саме там, де вказав старий художник.
Ґрем, Ян і Левко мовчали, витріщаючись на знімок.
— Це ще не все, — правив далі Сьома. — Я ввів координати, що їх дав Ґуннар, і опинився у місці появи в Ріо-де-лас-П’єдрас великої притоки. Просунувшись на захід, я побачив ось це, — ще до того, як перестав говорити, хлопець перемістив зображення.
Хрускання чипсів і сухарів урвалось. На екрані, на тлі однорідної маси джунглів, що з такої висоти нагадувала ворсистий килим, проступили два невеликі озера (одне на півночі, а друге на півдні, майже на лінії з першим), чиї обриси повторювали форми водойм, намальованих Ґуннаром на карті.
Злітна смуга в джунглях Мадре-де-Діос — супутниковий знімок із «Google Earth»
Аппер-Вінкер-Лейк і Лоуер-Вінкер-Лейк — супутниковий знімок із «Google Earth»
— Не може бути! — Левко витягнув шию так, що ледь не впав із лави. — Озера! — хлопець перевів погляд на Семена, несподівана здогадка кинула його в жар. — Паїтіті… ти знайшов його? Чувак, ти зміг відшукати загублене місто через супутник?!
— Ні, — росіянин, спираючись ліктем на стіл, продовжував натирати брову. Вільною рукою він повернув карту в початкове положення. — Якість фотознімків у західній частині Мадре-де-Діос надзвичайно низька. Там нічого немає, і супутник не проводив деталізоване знімання. Крім того, — Сьома обвів пальцем ліву частину екрана, — ця ділянка цілковито затягнута хмарами, так, наче її навмисно знімали у хмарні дні, щоби приховати щось; є місця, де важко роздивитися русла річок, не те що об’єкти в джунглях. Я не можу побачити Паїтіті, і я не знаю, чи існують руїни насправді. Зате я знаю, що принаймні частково Ґуннар Іверс казав правду: злітна смуга біля «Проґресо», Аппер-Уінкер-Лейк і Лоуер-Уінкер-Лейк є насправді.
— Круто… — мутні очі Ґрема підсвітились ізсередини, ніби хтось у його мозку взявся запускати феєрверки.
— А тому, чуваки, — Семен поклав долоні перед себе на столі, — я не відкидаю ваші варіанти, але хочу поставити на голосування власну пропозицію: чи не хотіли б ви вирушити до Мадре-де-Діос і спробувати знайти Паїтіті? — Він підняв палець, застерігаючи їх від швидкої відповіді. — Знаю, це обійдеться дорожче, ніж політ до Ісландії чи навіть мандрівка Кенією. Знаю, така подорож буде значно важчою. Можливо, ми нічого не відкриємо й повернемось із порожніми руками. Зате ми отримаємо справжню пригоду, ми напишемо історію, подібної до якої не буде ні в кого, котру ми довго згадуватимемо та з насолодою переповідатимемо друзям холодними вітряними ночами ще багато років після її завершення… Отож, хто за те, щоб організувати експедицію в джунглі на сході Перу?
Мовчанка тривала не більше як півсекунди. Про Мексику, Кенію чи Ісландію ніхто не думав.
— За!
— Я за!
— Я теж.
Сьома всміхнувся й тут-таки скривився через блискавку, що шугнула крізь шию. На очах росіянина виступили сльози, та все ж він бадьоро (з дещицею недоречного пафосу) продекламував:
— Отже,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Твердиня, Максим Іванович Дідрук», після закриття браузера.
