Верефрі - Це наш секрет..татусь, Верефрі

— Тоді ходи, поки не передумала, — підколола її Емі, і всі засміялися.

Гра тривала, і хоч усі намагалися зосередитися на процесі, невидима напруга все ще витала в повітрі. Лія час від часу кидала пильні погляди на Аорона, а Емі відчувала це і не могла стримати внутрішнє роздратування.

Коли дійшла черга до Лії, вона різко підняла погляд на Емі і, ніби між іншим, запитала:

— А ти давно знайома з Кері?

Емі, намагаючись не показати розгубленість, відповіла:

— Ми подруги ще з університету.

Лія кивнула, ніби роблячи якісь висновки, і сказала:

— Добре, коли є такі близькі друзі.

Аорон, відчуваючи, що розмова стає некомфортною, втрутився:

— Лія, ти збираєшся ходити чи хочеш, щоб ми тебе дискваліфікували?

— О, звісно, — сказала вона, кидаючи кубики, але її посмішка залишалась незмінно впевненою.

Емі, хоч і намагалася не звертати уваги, не могла позбутися відчуття, що ця жінка прийшла сюди зовсім не випадково. Але вона вирішила не акцентувати на цьому увагу, принаймні поки що.

Гра тривала майже годину, поки Кері раптом не сказала:

— Знаєте, я вже трохи втомилася. Може, закінчимо на цьому?

— Справді? — здивувалася Лія. — А я думала, що ми тільки розігрілися.

Аорон подивився на годинник і підхопив слова доньки:

— Вже пізно. Мабуть, і справді час завершувати.

Емі тихо зітхнула з полегшенням, радіючи, що цей вечір, нарешті, добігає кінця.

Коли всі вже почали збирати гру, Лія несподівано глянула на Аорона й сказала:

— Здається, мені доведеться попросити у вас трохи допомоги.

— Щось сталося? — запитав він, зупинившись.

— У мене вдома трубу прорвало, — відповіла вона, зітхнувши. — Майстер сказав, що не зможе приїхати до ранку. Можна я переночую у вас?

Кері з подивом глянула на батька, але, поки той вагався, швидко додала:

— Звісно, можна! У нас же є гостьова кімната.

Аорон лише кивнув, хоч у його погляді промайнула тінь сумніву. Емі, яка сиділа поруч із Кері, намагалася зберігати нейтральний вираз обличчя, але її внутрішнє роздратування було очевидним.

— Дякую, ви дуже милі, — сказала Лія, посміхаючись. — Я обіцяю не створювати незручностей.

— Добре, я зараз підготую кімнату, — коротко відповів Аорон і вийшов із вітальні.

Кері подивилася на Емі й усміхнулася:

— Лія, мабуть, буде ідеальною сусідкою, правда ж?

— Угу, — тільки й змогла відповісти Емі, змушуючи себе тримати посмішку.

Коли Аорон повернувся, він сказав:

— Все готово. Можеш залишатися скільки потрібно.

— Ти просто герой, — відповіла Лія з вдячним тоном, але її погляд залишився прикутим до нього трохи довше, ніж це було потрібно.

Емі більше не могла сидіти в цьому напруженому колі. Вона підвелася й сказала:

— Я, мабуть, піду спати. Дякую за гру, було весело.

— Ти вже йдеш? — здивувалася Кері.

— Завтра рано вставати, ще справи, — пояснила Емі,- я замовлю таксі.

Емі зібрала свої речі, намагаючись приховати внутрішнє хвилювання. Її обличчя залишалося нейтральним, але всередині вирували емоції. Вона вже взяла телефон, щоб викликати таксі, коли Аорон несподівано простягнув їй свою вітровку.

— Надягни, на вулиці холодно, — сказав він, і його голос звучав тепло, майже турботливо.

Емі спробувала заперечити:

— Та ні, я ж усе одно поїду в машині, не замерзну.

— Емі, — втрутилася Кері, дивлячись на неї серйозно. — Слухай мого тата, він завжди знає, що каже.

— Гаразд, дякую, — нарешті погодилася Емі й накинула вітровку.

Вона вже відкривала додаток, щоб викликати таксі, але тут Кері знову втрутилася:

— Слухай, тату, підвези Емі додому. Хто зна, який водій приїде.

Аорон кивнув, навіть не замислюючись.

— Звісно, це ж не проблема.

Поки Кері збирала зі столу залишки гри, Аорон глянув на Емі і, переконавшись, що донька не дивиться, підморгнув їй. Його підморгування було ледь помітним, але досить виразним, щоб змусити її серце пропустити удар.

Емі намагалася тримати себе в руках і лише коротко кивнула у відповідь, бо боялася, що її обличчя видасть більше, ніж вона хоче показати.

— Давайте, — сказав Аорон, підбираючи ключі. — Я швидко завезу тебе додому.

Емі попрощалася з Кері, а та, навіть не підозрюючи про те, що відбувається, весело побажала їм гарної дороги.

— Дякую, — сказала Емі, трохи червоніючи, і рушила до дверей слідом за Аороном.

Їхній спільний шлях до машини був спокійним, але напруженим. Холодне повітря змусило її щільніше загорнутися у вітровку Аорона. Вона вдихнула легкий запах його парфумів і відчула, як її щоки ще більше палають.

— Сідай, — сказав він, відчиняючи для неї дверцята.

Вона сіла в машину, намагаючись приховати своє хвилювання. Аорон обійшов авто й сів за кермо. Машина завелася, і вони рушили в дорогу, розуміючи, що цей вечір ще довго залишатиметься в їхніх думках.

Машина їхала спокійно, а в салоні лунав тихий гул радіо. Емі сиділа, загорнувшись у вітровку Аорона, і дивилася у вікно, намагаючись приборкати свої думки. Але тишу порушив голос Аорона.

— Знаєш, ті фото, які ти сьогодні надіслала… — почав він, кинувши на неї короткий погляд.

Емі відчула, як її обличчя трохи почервоніло, але вона все ж запитала:

— І що з ними?

— Вони були чудові. Особливо те, де ти в топі. Ти просто неймовірна, — сказав він, його голос був теплим і щирим.