Маїра Цибуліна - ♡♡страсті-мордасті♡♡, Маїра Цибуліна

15

Я перевела погляд з черевиків директора на його руки, які були бездоганно чистими, а нігті акуратно підстриженими. На правій руці виднілася обручка, яка вказувала, що, мовляв, власник цієї руки вже зайнятий, пошукайте собі інший мішок з грошима.

- Нічого, Іллюша, справи почекають, - почав Карл розмову з начальством. - У мене до тебе справа, котра на багато важливіша всіх твоїх невідкладних справ.                                                   

 "Нічого собі фамільярність! - подумала я. - Так розмовляти з директором?! Та він, напевно, зараз цьому Карлу копняків під зад надає своїм черевиком від Вороніна".

Але не так сталося, як я міркувала! Директор закрив папку з важливими документами, підняв очі вгору, ніжно посміхаючись.

- Я вся увага, Карліто! - радісно промуркотав директор.

- Ось, привів до тебе рідкісної краси, квітку! - почав Карл, вказуючи рукою в мою сторону.

Я, подумавши, що це звернення не до мене, а до якоїсь красуні, яка стоїть за моєю спиною, швидко оглянулася по сторонах. Але нікого не побачивши, страшно зніяковіла. Цей Карл вміє збентежити дівчину! Однак, я швидко прийшла до себе, згадавши, що я була безбарвною худою дошкою, сильно пошарпаною життям. І зараз директор Іллюша, широко розкривши очі, почав ними мене вивчати. 

- Ось це страховисько ти називаєш квіткою? - розсміявся директор. - Через цю потвору ти мене відірвав від читання мого улюбленого журналу "Play Boy"?

«Ну, потвора і страховисько є ближчими до правди, аніж рідкісна квітка!»

Я сховала шию в плечі, як завжди роблю, коли мене обзивають різними слівцями і позадкувала повільно до дверей.

- Стояти на місці! - наказав Карл мені. - Куди втікаєш?

- Ну, ти ж сам чув. Я не підходжу, - відповіла я. - Я ж тобі казала.

- Мовчи! - наказав він. - Так він, навіть, свою дружину вперше, побачивши, обізвав потворою з соломою замість волосся. А тепер як він її називає? Сонечко, зайченятко, кицюня, красуня моя!

- Не може бути, - промимрила я.

- Не треба так про мою Люсінду говорити, - вставив своє слово директор. - Не смій! Вона - квітка всього мого життя! Афродіта, котра вийшла з безодні морської!

- Та коли б не ці руки, - піднявши дві руки високо вгору, - то твоїй Люсьці не світило б бути Афродітою і твоєю дружиною ніколи!

- Добре-добре. Не гнівайся, Карліто. Визнаю, ти робиш чудеса своїми руками. Тільки ось з цієї дівчини не вийде ... здається ... того ... - зам'явся директор.

- Кого?

- Красуні, - тихо відповів він Карлу.

- Якщо здається - хреститися треба! - сказав Карл і, взявши мене за руку, вивів в коридор.                                                    

Попри всі мої слова і протести, Карл змусив мене зайти в приміщення, де крім мирно сплячої дівчини, нікого не було.

- Ірка! Підйом! - скомандував він, змусивши мене сісти в крісло перед дзеркалом.

Дівчина миттєво підскочила з дивана і за секунду уже була біля Карла.

- Знову всю ніч на танцюльках жопою крутила? - запитав він бідолаху, розпустивши мені волосся і ретельно його оглядаючи своїм професійним поглядом.

- Ой, Карліто, ти собі уявити не можеш, - завелася дівчина писклявим голосом, - кого я бачила в "Тутанхамоні"!

- Ну і кого ж?

-Того звабливого і гарячого мачо з чорним волоссям, якого ми бачили в "УЗД".                                                    

- Невже? - здивувався Карл, залишивши моє волосся і переключивши свою увагу на дівчину. - Він був один?

- Ні, з якимись дівчатами.

 - І як він був одягнений?

 - О, як, завжди, сексуально й ефектно! - вигукнула Ірка. - У чорну сорочку, прозору, як фата, крізь неї було видно його груди, його біцепси, його плечі. Штани були сірого кольору, старанно підкреслювали його симпатичну попку. О, який він красень! Адоніс прям!

Карл уважно слухав її й в його очах проскакували іскорки, такі ж, як в Ірки. Мені це здалося дивним, що Карл так збентежився через цього мачо, але я швидко про це забула так, як вся увага Карла й Ірини було перенесено на мене.

- Так! - сумно і важко зітхнула Іра, оглянувши мене гарненько. - Доведеться гарненько попітніти, щоб зробити з цього всього що-небудь отаке величне!

- За роботу, Ірочко! У нас мало часу. До вечора повинні впоратися.

Умілі руки Карла й Ірини чаклували наді мною без відпочинку. Я так втомилася від всього цього, що ледве сиділа в кріслі. Можу собі тільки уявити, як втомилися від цього мої чарівники.

Ірина була візажистом, і ще при цьому робила манікюр і педикюр.

Вискубавши всі мої брови, як мені здалося, вона надала їм правильну форму, яку вони не знали від народження, бо я до цього моменту ходила з натуральними бровами, які Муся постійно називала брежнєвськими, вона почала накладати на моє обличчя різні пудри, тіні й інші фарби, щоб зробити з моєї мордочки що-небудь рідкісне і величне. Я, звичайно, сильно сумнівалася, що у неї вийде з цього що-небудь хороше. Мої вищипані брови так боліли, що я ледве в кріслі сиділа, коли Ірина робила мені манікюр, а потім ще і педикюр. Ось, баби - дурепи! Терпіти таку страшний біль заради двох тоненьких ліній на обличчі! Ну, мені то в підсумку за це заплатять у вигляді зарплати, а ось ті панянки терпіли таку каторгу над собою безплатно!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍