Уляся Смольська - Бос для двох, Уляся Смольська

Глава 9. ч.1

Зранку я прокинулась від несподіваного стуку в двері. Спочатку не зрозуміла, що відбувається. Ще напівсонна, я пішла до дверей, дорогою зав’язуючи пояс на халаті. Хто це може бути так рано? Відчинивши двері, я побачила кур'єра з великим букетом троянд. Очі полізли на чоло, а брови за ними слідом. Серце завмерло на мить, а потім почало шалено битися.

— Для вас, — сказав кур'єр, вручаючи мені букет.

Я ледь стримувала усмішку, поки брала квіти в руки. Вони були неймовірно красиві, червоні, як кохання, розкішні, як мрія. Поміж пелюстками я помітила маленький конверт. Моє серце забилося ще сильніше.

Я поспішила прочитати записку. Всередині було написано:

"Доброго ранку, Інно. Сподіваюся, ці квіти змусять тебе усміхнутися так само, як і ти змушуєш мене усміхатися. Не можу дочекатися, щоб знову побачити тебе сьогодні. З повагою, Денис."

Моє обличчя розплилося в усмішці. Тепер уже сон зник зовсім. У грудях все потепліло, і я відчула себе такою щасливою, наче літній день промайнув у моїй душі. Я не могла повірити, що все це відбувається зі мною. Різні думки вирували в голові, але одне я знала точно — цей день розпочався з казки.

Я поставила квіти у воду і одразу ж зробила кілька фоток. Неможливо було втриматись, щоб не поділитись цим з Катюхою, тому я відправила їй одну з фотографій із підписом: "Заціни". Відповідь не змусила себе чекати — Катя майже миттєво зателефонувала.

—  Ну? Розповідай, звідки ці троянди? — запитала вона з інтригуючими нотками в голосі.

— Від Дениса, — відповіла я, вже збираючи речі для роботи. — Уявляєш, він надіслав їх із запискою, де подякував за вчорашній вечір.

— Ого, от це чоловік! — захоплено сказала Катя. — І що ж там було вчора? Ви переспали?

— Катю! Ми просто провели чудовий вечір, — я не могла стримати усмішки, пригадуючи все, що сталося. — Денис запросив мене на вечерю, було дуже приємно. А в кінці він... поцілував мене.

— Мммм, поцілував кажеш, — Катін голос забарвився в грайливий тон. – І ти мовчиш про це?! Розповідай усе в деталях!

Я засміялася, паралельно розчісуючи волосся.

— Ну, все було так спонтанно... Після вечері він підвіз мене додому, ми сиділи в його шикарному авто… а потім він нахилився до мене... Я до нього… І, знаєш, це було неймовірно.

— Неймовірно, кажеш... — Катя мрійливо зітхнула. — Здається, цей Денис таки щось відчуває до тебе, Інно.

—  Може й так, — погодилась я, вдягаючи зручні джинси і футболку. — Я не знаю, що буде далі, але зараз я просто хочу насолоджуватися цим моментом.

— І правильно робиш! Але не втрачай голову, — Катя трохи серйозніше продовжила. – Слухай своє серце, але й не забувай про голову, добре?

— Добре, — я всміхнулася і подивилася в дзеркало. — До речі, я зараз збираюся на роботу, Денис має заїхати за мною.

— Він просто ідеальний! — захоплено вигукнула Катя. — Тримай мене в курсі, я хочу знати кожну деталь!

— Домовилися, — відповіла я, зітхнувши від хвилювання.

Ми розмовляли дуже довго, і за цей час я встигла привести себе до ладу, одягнутися, поїсти і навіть випити ще одну каву. Ми обговорили всі деталі вчорашнього вечора, і я розповіла їй про кожен момент, що залишився в моїй пам'яті. За розмовами з подругою минуло стільки часу, що мені вже варто було збиратися на роботу.

— Все, я побігла. Денис може приїхати в будь-яку хвилину.

— Удачі, Інно! — побажала Катя на прощання. — Чекаю на новини!

Я відключилася, перевірила, чи все взяла, і поглянула на троянди. Це був справжній сюрприз, і я не могла дочекатися, щоб побачити Дениса знову.

Телефон задзвонив, і коли я побачила ім’я Дениса на екрані, усмішка автоматично з’явилася на моєму обличчі. 

— Привіт, — я прийняла виклик і затимувала подих.

— Привіт, Інно, — почувся його приємний голос. — Я під'їхав і вже чекаю тебе під під’їздом.

— О, чудово! Я зараз спущуся, — сказала я, намагаючись приховати схвильованість в голосі.

Завершила розмову, кинула останній погляд на себе у дзеркало, взяла сумочку й вибігла з квартири. Спускаючись сходами, відчувала, як хвилювання в грудях тільки наростає. Біля під’їзду стояв його автомобіль, а Денис чекав на мене поруч з ним. Коли він помітив мене, його обличчя засяяло усмішкою, і я відчула, як щось тепле розливається в грудях.

Я підійшла ближче, Денис відчинив для мене дверцята, допомагаючи сісти. Як тільки я опинилася всередині, він ласкаво взяв мене за руку й ніжно поцілував долоню. Я ледь стримала зітхання, мліючи від його галантності, і відчула, як щоки почали палати від хвилювання.

— Привіт, красуне, — він усміхнувся, і я мимоволі відповіла йому взаємністю.

Дорога до офісу пролетіла непомітно. Денис зупинив машину поруч зі входом і повернувся до мене:

— Сьогодні я не буду заважати тобі виконувати свої обов’язки. У мене справи в місті, тож можеш вільно слухати музику й навіть танцювати, — він підморгнув, а я відчула, як щоки знову почали червоніти. — Ніхто тобі не заважатиме.

— Дякую, Денисе Захаровичу, — я зашарілася, кивнула і вийшла з автомобіля.

Зачинила дверцята, хоча серце калатало як навіжене в грудях. Тепло від його поцілунку й досі відчувалося на своїй руці.

Увійшла до кабінету Дениса Захаровича зі щасливою усмішкою, яка ніяк не сходила з мого обличчя. Вчорашній вечір залишив такий приємний післясмак, що сьогодні мені здавалося, ніби я літаю на крилах. З ентузіазмом взялася за прибирання, насолоджуючись кожним моментом. 

Я прибирала в кабінеті Дениса Захаровича, і на душі мені було легко й приємно, пурхала метеликом, витираючи пилюку і наводячи лад. 

— Метилик з ганчіркою в руках, — хіхікнула під носа, складаючи рівненько стопку документів, що лежали на столі Дениса. Спочатку я лише мимохідь кинула на них погляд, але потім цікавість взяла гору. Озирнулася через плече, щоб переконатися, що нікого поблизу немає, і обережно підняла верхній аркуш.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍